Фон Найбор наголосила на слові "особливо".
– Що ви маєте на увазі під "особливо"? Що це має означати? – схвилювалася Катаріна.
Карл Людвіг почервонів і зітхнув.
– Катаріна, цим людям можна довіряти? – запитав він, вказуючи на Еркісію та Кунеуса.
Перш ніж німкеня встигла відкрити рота, втрутилася її опонентка:
– Ні, не заслуговують! Кунеус – відомий пліткар і йобар, вибачте, професоре, але це правда, а цей – утікач з ордену проповідників, який не помер під тортурами лише тому, що його брати по ордену все одно збиралися його схопити!
Герцог проігнорував цей спалах і перевів погляд на Катаріну. Та була настільки розлючена, що ледве могла втриматися на стільці. Надлюдським зусиллям графиня змусила себе відповісти відносно спокійно:
– Так, вони мої... партнери. Радники.
– У такому разі вважайте те, що я скажу, актом довіри і доброї волі, бо це не та інформація, якою я хотів би ділитися з будь-ким. – Німецький вигнанець знову зітхнув. – Ти хотіла знати, звідки я візьму армію. Так ось, всупереч твоїм припущенням, мій дядько, король Англії, любить мене набагато більше, ніж ти можеш собі уявити. Він віддав під моє командування експедиційний корпус з п'ятнадцяти тисяч шотландців. Пані фон Найбор, з іншого боку, натякнула своїм коментарем на те, що Фрідріх Генріх два дні тому дав мені дозвіл висадити солдатів у порту Хоорн, що, звісно, є конкретною політичною декларацією. Я чудово розумію ваші застереження, – звернувся він до розвідниці, – але я закликаю до мінімальної довіри, оскільки ми пов'язані союзом. Бо так сталося, що пані Катаріна, у свою чергу, є моїм союзником. Вона запропонувала мені допомогу в моїй експедиції до Німеччини.
Йоганна фон Найбор була приголомшена – такого вона явно не очікувала. Її мозок, за роки роботи в розвідці, вигадував змови і зради всюди, де тільки міг, тому вона вже створила в своїй голові апокаліптичні видіння шотландських горців, які захоплюють Амстердам за наказом божевільних німецьких біженців, що проміняли голландську свободу на повернення своїх конфіскованих Габсбургами земель. І ще кілька інших сценаріїв, кожен з яких закінчувався погано для неї та її принципалів.
Коли Катаріна почула, як Карл Людвіг заступається за неї, а потім побачила вираз здивування на обличчі свого білявої суперниці, вона заспокоїлася і перевела подих. У кареті, що везла їх до Амстердама, коли фон Найбор дала їй зрозуміти, що серйозно розглядає можливість її ув'язнення або вигнання з Семи провінцій, Катаріна розлютилася. Крім того, що зухвалість і переповнена достоїнства недоторканість розвідниці діяли їй на нерви, вона не могла змиритися з думкою, що ця холоднокровна сучка може зруйнувати її плани.
Скориставшись тим, що на деякий час запанувало затишшя, Карл Людвіг коротко виклав шпигунці їхню ідею щодо весняної кампанії. Жінка раз у раз супила брови і виглядала роздратованою, але терпляче вислухала до кінця. Кунеус же, який до цього моменту нічого не розумів, сидів з комічно роззявленим ротом і витріщався на Катаріну, очевидно, намагаючись якось пов'язати дрібну дівчину зі широко закроєними політичними планами.
Коли принц закінчив розповідь, фон Найбор одразу ж накинулася на німкеню:
– Якого біса ви тоді затіяли щось з де Ґреффом? Ти не подумала, що це виглядатиме щонайменше підозріло?
– Я продаю йому тюльпани, щоб ми могли фінансувати кампанію, – спокійно відповіла Катаріна.
– Дурниці, – різко відрізав фон Найбор. – Де Ґрефф не торгує тюльпанами, як, зрештою, і жоден розсудливий купець.
– І ось тут пані вперше не в курсі, – втрутився Кунеус, якому вдалося стримати своє первісне здивування, – бо сьогодні вранці він купив кілька сотень цибулин, і про це говорить усе місто. Ціни на деякі вже встигли подвоїтися.
Жінка неохоче подивилася на нього.
– І скільки ж ти збираєшся продати йому цих тюльпанів, щоб виставити за них військо етеромантів, мільйон?
– Шість.
Розвідниця пирхнула, а Карл Людвіг занепокоєно подивився в бік Катаріни.
– Ціна, – втрутилася Бланшфлер, – п'ять тисяч гульденів за кожну.