Всі подивилися на неї з недовірою.
– Ви вмовили де Ґреффа, – за мить заговорив Кунеус, – купити у вас цибулини тюльпанів на тридцять тисяч гульденів? Мушу визнати, мої любі, що я вас недооцінив.
Він випив вино з келиха одним духом.
□□□
Дискусія затягнулася до пізньої ночі. Фон Найбор нещадно відмічала проблемні місця їхнього плану, тоді як Кунеус послідовно висвітлював його позитивні сторони. В результаті їм вдалося з'ясувати багато деталей, які раніше залишалися неясними. Розвідниця трохи заспокоїлася, перестала погрожувати в'язницею та засланням і навіть дала декілька слушних порад. Однак, зрештою, на повістці залишався невблаганний факт: навчати етеромантів було ніде.
– Не має жодних шансів отримати привілеї на вербування від жодного зі стадхаудерів. – Фон Найбор похитала головою. – Просто не дають, і все. Справа не в симпатії. Річ у тім, що це створює можливість обійти Густава Адольфа, точніше, Густав Адольф одразу впізнає. Він одержимий своїми с'юнгондерами і своєю монополією на етеромантію. Лейденський університет для нього вже як більмо на оці, а коли він чує про бойових магів-найманців, то просто шаленіє. Фрідріх Генріх не може дозволити собі розірвати союз зі Швецією, і вже точно не заради якихось німецьких приблуд. До речі, це найбільший недолік твого плану: ви не з нікчемами граєтеся.
Вона мала рацію, і Катаріна це чудово розуміла, як і Карл Людвіг. В'їхавши до Німеччини, вони опиняться між двома ворогуючими державами, які можуть розчавити їх, як зубчасті кола шкаралупу горіха, самою лише силою імпульсу. Саме тому їм потрібен були неземне відчуття і неабияка удача. Поки що вони не могли поскаржитися на їх відсутність, але проблема з місцем для підготовки стояла дуже гостро. Тому Катаріна вирішила поговорити з Генріхом Оранським особисто; зрештою, він сам пропонував їй допомогу. Карл Людвіг підтримав її ідею, зазначивши, що стадхаудер Фрисландії, як союзник, вже був в основному ознайомлений з суттю питання.
Спочатку, однак, дівчина пішла до де Ґреффа. Напередодні той отримав посилку з Лейдена – дві скрині золота, з яких Катаріна витягла те, що не поглинув відсоток від угоди, і сховала в льосі будинку Кунеуса. Першим ділом вранці вони з Бланшфлер поїхали до родового особняка директора, де він швидко і без зайвих формальностей прийняв у них цибулини і виписав акредитив на тридцять тисяч голландських гульденів. Потім він ввічливо попрощався з ними і провів їх до дверей, наче й не було ніякої афери на суму, еквівалентну вартості невеликого містечка.
Після цього фон Бессерер запросила Генріха до Амстердама листом і того ж дня отримала повідомлення, що принц прибуде ввечері. Оскільки у неї був цілий день на підготовку, після сніданку вона вирушила на закупівлі. Повернувшись до квартири в новій сукні з жовтої тафти і в шкіряних черевиках, вона дала кілька вказівок ван дер Стаатсу, який прийшов за грошима і наказами, а потім поринула в роздуми, намагаючись упорядкувати в голові якомога більше варіантів для майбутньої непростої розмови. Коли годинник, що стояв на кухні Кунеуса, пробив п'яту годину, вона почала одягатися. Дівчина хотіла справити якнайкраще враження. Вона знала, що надзвичайно гарно виглядає в тафті; сприятливий образ довершувало її волосся, укладене в яскраву зачіску з кучерями по боках голови. Підготовлена, вона відіслала слуг і Бланшфлер, налила собі вина і стала чекати, дивлячись у вікно.
Герцог з'явився через годину. Вона привітала його в коридорі, за німецьким звичаєм – формально він був німцем, герцогом Нассау, хоча від німця в ньому мало що залишилося, він навіть погано говорив рідною мовою. Він чемно вклонився, нахабно дивлячись їй в очі з-поміж струмливого світлого волосся, яке робило його схожим на лева. Що вразило її, чого вона раніше не помічала, так це те, наскільки молодим був цей чоловік – він міг бути старшим за неї щонайбільше на чотири чи п'ять років. До його пояса був прикріплений меч, з яким він, очевидно, не розлучався.
Катаріна провела принца до вітальні, налила йому ще вина. Вони деякий час розмовляли про всякі дурниці. Вона намагалася перевести розмову на тему, яка її цікавила, але гість уникав її, як тільки міг. Зрештою, як завжди, їй увірвався терпець.
– Гаразд, принц, – роздратовано сказала графиня. – Я хотіла б перейти до суті. На балу у стадхаудера ви запропонували мені допомогу. Це все ще так?
Генріх сидів, витягнувшись у кріслі, потягуючи вино з келиха, а меч постійно лежав біля його ніг. Він дивився на Катаріну примруженими очима, з посмішкою, яка робила його схожим на звіра, що готується до нападу. Він кивнув не відразу.