Выбрать главу

Мете вона п’ять хвилин, п’ятнадцять, півгодини… скільки там замітати, це ж не клуб. У мужчин уже сили немає терпіти, починають у двері шкребтися. Франя мете далі.

Ще півгодини минає, дядьки не витримують і ревуть хором так, що на бригаді колгоспний бугай Валєрик відгукується.

- Фра-а-аню!

- Чого вам? - наївно цікавиться Франя з того боку.

Цікаве питання. Можна подумати, що до пивної будки люди по карасин прийшли. Хоча, чесно кажучи, те, що в бочці, більше нагадує продукт нафтоперегонки, аніж бродіння хмелю.

- Пи-и-ива! - лагідно пояснюють страждущі.

Бабахають двері. Горобці з переляку летять аж на той бік села. На порозі, як Афродіта з пивної піни виринає Франя. Розпелехана, немолода вже жінка в брудному халаті, який колись вважався білим. У правиці вона стискає віник, лівою ж рукою опирається на могутнє стегно. І вистрілює в дядьків одним довжелезним словом, без пауз:

Холєриваманепивадомадітизголодузамазкунавікнахпооб’їдалиавони-пива!небудевампива!

Отак. Вдавіться, пане Гіннесе, бо ви такого слова для вашої книги рекордів не знайдете більше ніде і ні за які гроші. Навіть за американські.

З погляду на стосунки кобиздохівців з науково-технічним прогресом

Стосунки моїх земляків з новаціями в науці і техніці складалися непросто. Особливо, після того, як дядько Рохманчук, голова нашого колгоспу, «кукурузника» збив. Я вам обіцяв розказати, то нарешті розказую.

Щоби знали: «кукурузником» у нас після війни називали фронтові нічні бомбардувальники ПО-2, переобладнані під потреби сільгоспавіації. Потім ця назва автоматично перейшла на АН-2, але в нашій історії фігурує саме «небесний тихохід», бо в нього гвинт був дерев’яний, з пресованого дикту, а це в даній ситуації суть важливе.

Оповістка ця ходить по всій Україні на рівні з легендами скіфських часів, причому, кожне село приписує Рохманчуків подвиг виключно своєму голові. Але, як я вже зазначив у епіграфі, - все це завидки до кобиздохівської слави.

Так от, прогрес… Велика наука звалилася на голову кобиздохівцям у вигляді ДДТ, або, як його всі називали, дусту. Це вже потім з’ясувалося, що отой дуст - то кара Господня і ракова хвороба в розстрочку. Уявляєте - вже років тридцять, як його заборонили, а й досі в Антарктиді в печінках у пінгвінів знаходять. Ото уївся! А тоді, після війни сивому порошку раділи, як дурні шматку мила. Ще б пак! ДДТ мав поставити останню крапку в нескінченній війні з довгоносиком.

Якогось дня загуркотів «кукурузник» і над кобиздохівськими ланами. За ним тягся довгий хвіст отого чудо-дусту, вкриваючи плантації солодкого кореня. Носата комаха дуже швидко оцінила смакові якості порошку і закусювала ним буряк із величезним задоволенням. Чого не скажеш про людей. Наскільки в’їлась ота дрібна гидота моєму поколінню, можна судити з отакого от факту: в дуже смішній комедії Олександра Корнійчука, написаній ще до винаходу дусту, негативний персонаж - спекулянт, аферист і сексуальний маніяк - носив не яке-небудь прізвище, а Довгоносик! Филимон Филимонович Довгоносик…

Того пам’ятного ранку до кобиздохівського голови Рохманчука приїхали в гості братова з сімейством. Чому вирішили накрити не в хаті, було три причини. Третя - хоч і весна, але вже спекотно. Друга - голова небезпідставно побоювався, що емгебешний опер Сученков настукає на нього в район: мовляв, люди в полі, а Рохманчук зранку п’янку влаштував. А перша, головна причина - слід було тримати на оці клятих авіаторів. Бо ці недороблені чкалови напередодні підживлювали озимі на такому бриючому польоті, що вихором від гвинта повиривало сходи. Поголили!

Ось чому «поляну» вирішили накрити там, де сходилися три окраси місцевої природи - річка Кобиздошка, ліс і зелені вруна поля. Посідали, розгорнули трофейну плащ-палатку, розклали закусь, відкоркували заткнуту кукурудзяним качаном пляшку з-під французького шампанського (від німців лишилася), налили, почаркувалися - точніше, постаканилися - вихилили, простягли руки до смаженого-вареного-печеного… і в цю мить густий шар дусту з неба акуратно накрив і всю компанію, і скатертину, і головне - закусь! Льотчики потім усе на вітер звернули, а насправді, харцизяка, просто хотів роздивитися, що там під лісосмугою робиться. Не інакше, як на запах потягло.