Старий Допіра втопив худобу на честь повернення свого родича з самурайської неволі десь у дев’ятсот п’ятому-дев’ятсот шостому році. Голова колгоспу збив літака у п’ятдесят другому. Або, як кажуть: ще за Сталіна, але той на другий рік помер. Мається на увазі, звичайно, не дядько, дай йому, Боже, здоров’я, а вождь усіх народів, батько трудящих і великий друг фізкультурників.
Та що вже старі люди, коли навіть районні чекісти відзначали щороку на рівні з професійним святом та днем народження Залізного Фелікса «день, коли ми лягавих умили». Мається на увазі вищеописана історія з німецькою гарматою в клуні дядька Підопригори. Вмили, якраз! Якби дядько ту гармату з війни на собі не притяг, а Лігачов з Горбачовим не почали трусити самогон по всьому Совецькому Союзу, то ми б іще подивилися, хто б кого вмив. Раденькі, що дурненькі!
Отак, вишукуючи по крихтах історичну прив’язку кобиздохівських оповістей, трапив я на унікальну часову зачіпку:
- А це було тої осені, коли Миркові п’ятнадцять суток дали.
Попервах я дуже здивувався. Ну, якби наш Мирко, - відомий кобиздохівський жартівник, - не дай Боже, звичайно, п’ять років заробив, то було б ясно. Його витівки навколо кримінального кодексу танцювали. А так, теж мені радість - п’ятнадцять діб. І чого раптом людина в історію встряла? А того, що Мирко був першим кобиздохівцем, який одержав це популярне в суддівському народі покарання.
Сказати, що до Мирка ніхто з кобиздохівських казенну баланду на нарах не сьорбав - то було б неправдою. Брали людей і саджали, особливо в сталінські часи, чимало. За колоски, наприклад, що їх у голодні роки нишком на полі збирали. Розцінки були такі - рік таборів за один колосок. А як дванадцять штук знайдуть - двадцять п’ять років або «вища міра соціального захисту». Це так Йосип Віссаріонович зі своїм вилупком Генеральним прокурором СРСР Вишинським вправлялися, чим би ще народ ощасливити. Тому, як це не видасться дивним, указ про відповідальність за дрібне хуліганство мої земляки сприйняли з гумором. Теж мені, покарання - два тижні в райцентрі байдики бити!
От тільки начальнику міліції було не до сміху. З області щодня тиснуть: скільки людей притягнуто до відповідальності згідно нового указу, чому не виконується рознарядка по дрібному хуліганству (слава Богу, що не по вбивствам!), для чого ви там взагалі у райвідділі сидите, якщо не змогли досі затримати і зразково покарати бодай одного правопорушника?
Прийшов підполковник якось із райкому партії після чергової накачки і каже:
- Хлопці, якщо завтра ми не дамо комусь п’ятнадцять діб, то доведеться самим у капезе сідати. Кажуть, ми нічого не тямимо в політиці.
А треба вам сказати, що всі райцентрівські кандидати на п’ятнадцять діб виявилися рідкісними садюгами. Дізналися, що в міліції зі статистикою непереливки - і миттю стали янголятками. Не те що там випить-закусить і кумові на голові ночви потрощити. Ні, жіночок уперед пропускають, дітей через калюжі переносять, ветеранів за пивом поза чергою пропускають! Тому міліцейські хлопці зажурилися добряче, а потім один тямущий, бо з Кобиздохівки, каже:
- Я так вважаю, що нам тра’ хулігана найнять. Бо як сидіть і чекать, сто років пройде. У нас народ дурний, без ініціативи простого вікна у тещі вибити - і то розуму не хвата. Тра’ наймать.
- Як наймать?
- А як ото сторожа до худоби. Скинемось, він і відсидить. І нас смикати не будуть. А там далі якась нова мода прийде. І про ці глупості забудуть. Що, перший раз нам дірку в голові роблять? От побачите, буде з цими «сутками», як з тими горщечками з гною під розсаду, що ми для підшефного колгоспу всім райвідділом ліпили. Я після того гною півроку в хліві спав, бо жінка в хату не пускала. І де ті горщечки?
Бідні мої земляки не знали, що епоха торфоперегнійних горщечків під розсаду закінчилась одразу після вдалого захисту докторської дисертації на цю тему в столичній Сільгоспакадемії. Про те, як мої земляки страждали задля фундаментальної науки, я вам ще розповім. А зараз повернемося до кампанії з хуліганством.
По скільки скидатися на порушника громадського порядку, питань не було. Існував аналог із наймом пастуха для людської череди: по два карбованці з корови, тобто, зі співробітника райвідділу міліції. А от щодо кандидатури - довелося помучитися. Як не крути, а перший в історії району дрібний хуліган. Тут і райком партії об’єктивку вимагає, і область. Довелось і по пляшку збігати - не допомогло. Тоді, кажуть, ініціаторові запропонували:
- Мишко! - бо його Михайлом звали, молодший син зоотехніка Притули, - як ти такий розумний, то сам і шукай хулігана. Щоб знав.