- Так што ж ето ви, два комуністи, отак отлічились? Як це понімать?
- Не поняв, - ляпнув Постригач, мимоволі втрапивши у новий стиль.
- Ну, што ето ви на свадьбі антісовецькі танці танцювали?
- Які? - перепитала здивована теща.
- Антісовецькі!
Молодий зять уже розкрив рота, щоб сказати, мовляв, він чув про антирадянську літературу, пропаганду, пісні і анекдоти, хоча особисто з цими мерзенними жанрами незнайомий. Але про антирадянські танці… Тут досвідчена теща нишком дала йому кулаком межи лопатки, щоб мовчав. І сама делікатно мовила:
- Ви, Оникію Химовичу, маєте на увазі,
- Да, іменно да. От еті ваші «чоботи».
Теща отетеріла, але промовчала, бо добре знала своє керівництво. А секретар Марчучок вів далі своє на отому, що вважав російською мовою, а безсмертний Федір Юрович Маківчук глузливо називав «малопорусское наречие».
- Нє, я не против танцов. Я і сам вальс люблю, польку там ілі што другоє. Но што ви взялись танцовать? Це ж позор!
- Так це ж «Чоботи», народний, так би мовити, звичай, - прорвався нарешті Постригач.
- От з етих ваших наче народних звичаєв і начинається націоналізм, - процитував Марчучок почуте у столиці, - спочатку танци, потім вишивки, а там церква з хрестами. Вот так і до обрєзов одін шаг. І до етого, як єго там - голубого флага.
- Жовто-блакитного, - виправив Постригач. - Голубий - то в ООН.
- Много знаєте! А ішо больше говорітє. На бюро говоріть будєтє. Вместе з тьощой.
Постригач замовк уже до кінця розмови, вражений перспективою прочуханки на бюро. А Марчучок, вичерпавши всі свої запаси руськоподібної лексики, перейшов на класичний суржик:
- Умна женщіна, член партії - і таке собі позволила! Ну, зять ваш, звиняюсь, дурак. Так потому шо молодой і в комсомолє. Но ви ж мали понімать, шо він не просто так пригав. Знаєте, шо про це люди говорять? Мені вже доложили: «Подивіться, як комсомол навколо партії скаче! Шо то привичка!»
За спиною Постригачевої тещі щось тупо гухнуло. Зомлів зять. Марчучок подлубався у носі, подивився спершу на палець, потім на непритомного комсомольського ватажка і до тещі:
- Забув спитать - чия то свадьба була?
- Та його ж, -кивнула теща на підлогу.
- А без нього там що - не могли обойтісь?
Тещу відкачували вже в районній реанімації.
Бабуся на ім’я Історія дуже полюбляє чудернацькі збіги. Взяти хоча б отого товариша Маланчука, якого намагався наслідувати наш районний дурень тов. Марчучок. Секретаря ЦК компартії України з ганьбою виперли врешті решт з партійного котлопункту. Передав куті дьогтю. Вже через два дні його бачили в похмурій черзі затятих алкоголіків, які нетерпляче чекали відкриття широковідомого київського винного магазину «Три сходинки». Це народна назва. Офіційно ж він називався просто «Вино». Зараз там затишний магазинчик «Оксамит України». Перший його господар, наш, до речі, земляк Микола Семенович Кришталь скаржився, що в перші тижні комерція йшла мляво. Довелося запросити священика, аби висвятив усі кутки і три сходинки. І діло пішло. Не інакше, як «привид комунізму» в особі покійного Маланчука відлякував до пори до часу чесних любителів культурної випивки.
А наш маленький маланчучок районного ґатунку, отой дурень Марчучок закінчив свою партійну кар’єру водночас із столичним «патроном». Один із кобиздохівських дядьків застав його «в амурах» зі своєю легковажною дружиною. Дядько, вочевидь, не читав шостої статті Конституції СРСР про керівну і рушійну силу КПРС в радянському суспільстві. Бо гнав номенклатурного бахура пужалном через усе село. А потім ще й штани відіслав доплатною бандероллю до вищих інстанцій з відповідним коментарем. Тов. Марчучка вигнали, а догану з Петра Постригача та його тещі зняли навіть без обговорення.
Кращі люди села
На стенді з такою назвою в маленькому музеї історії Кобиздохівки висіла з-поміж інших фотографія з підписом: „Сметана Анатолій Лукич, заслужений працівник культури УРСР. Київ”. А після війни Толя Сметана, по-місцевому Толік був у Кобиздохівці завклубом.
Батько його, старий Лука Сметана увійшов до історії Кобиздохівки двома жартами. Спочатку зганьбив батюшку, тобто, попа, а вже за радянської влади пошив у дурні самого секретаря повіткому.