- Літав він чи не літав, стрибав він чи не стрибав, з парашутом чи без парашута, чи з мосту в воду, чи хоча б навіть у гречку - то не суть справи. Тут глибше треба дивитися, товариші. Політичніше, я б сказав. Не можна, щоб про комуністів безпартійна маса анекдоти розказувала. Досить з нас жартиків про Леоніда Ілліча… тьху, я Василя Івановича маю на увазі. Котрий Чапаєв… з Петькою… А цього літуна, значить, гнать - і все! Ні, якби ми перед тим не дали йому сувору догану, то ще б подумали. А так - тільки гнать!
Нічний політ після смуги відносного благополуччя відкрив у кобиздохівській історії цілу серію великих неприємностей. Як для всієї славетної громади - так і для окремих її представників. А почалося все з того, що замість нашого рідного, роду Рохманчукового, голови з діда-прадіда, прислали з центру ненашу людину, та ще й бабу!
Отож, про комуністичний матріархат у новітній історії Кобиздохівки
Не подумайте, що шановне жіноцтво у нашому селі ніколи влади не мало. Зараз! Зять Полікар колись необережно поцікавився у присутності тещі, хто в хаті хазяїн - так його потім тесть Назар Степанович і швагро Павлуша три дні по лісі з собаками шукали. Мисливськими. Тобто - було так, як мало бути на нашій славній Україні. Чоловік міг керувати бригадою, фермою і навіть колгоспом - то його халепа. Але вдома! - владарювала виключно дружина, вона ж мама, вона ж теща, а з часом ще й бабуся. І був порядок. І ніякого тобі ік ночі будь пом’янутого „гендеру”, як зараз.
Лапікуриха: Серденько, ну знову тебе на політику потягло! Знову на бічну стежку схибив.
Лапікура: Зовсім не на бічну. Мушу ж я уточнити, за яких обставин усе відбувалося.
Лапікуриха: Дивися, щоб не вийшло так, як завжди: поки ти уточнюватимеш обставини, читач і забуде, про що йшлося. Тому - давай одразу до діла, а про обставини вставлятимеш окремі абзаци поміж тексту.
Лапікура: Почекай, не жени. Я людина старої дати, не можу так, окремими шматками: спершу про фінал, а потім про початок. Я мушу писати по порядку.
Лапікуриха: Не прибіднюйся. А народний детектив ми з тобою як писали? Який шмат у голову постукає, той швиденько і фіксували.
Лапікура: Ой, не нагадуй! У мене й досі, як згадаю, як ми той детектив гнали, шлунковий сік закипає. То ж не творчість була, а знущання над авторами.
Лапікуриха: Що поробиш, дорогенький, така наша доля… І не відволікайся, будь ласка, бо головиха Катерина Третя чекає…
Лапікура: Умовила.
Катериною Третьою першу й останню в історії Кобиздохівки жінку-голову колгоспу Август Петрович Громчевський прозвав. Той, котрий директор нашої школи. А за ним і люди. Хоча серед районних керівників у цієї холери інша кликуха була - „Зарабуде”, з наголосом на останньому складі. Ото, бувало, викличе наш секретар Марчучок усіх голів колгоспів до себе, поставить завдання, мовляв, треба те-то й те-то зробить, а головне, достроково, до чергової річниці, так ті, котрі чоловіки, одразу починають умови ставити: нам би коштів, нам би добрив, нам би техніки, нам би пального… Суцільне нерозуміння політичної ситуації! А ця штрейкбрехерша одразу ляпне, як у калюжу… стрельне:
- Зара буде!
А що воно ні „зара”, ні завтра, і потім, ні взагалі НЕ БУДЕ - то вже начальству не свербить. Або забудуть, що вимагалося, або партія лінію скоригує. А як уже зовсім притисне, то можна і на несприятливі погодні умови все списати. Головне - не відмовлятися.
Ну і котилася наша „Зарабуде” з одного колгоспу в інший, мов та торба з великого горба. Бо ж вона і ініціативна, і з начальством не сперечається - і взагалі. А те, що хліб не вродив, буряк вимерз, свині передохли, а корови годяться лише на мило - так це не повезло жінці, та й край. В одному селі зарапортується - переводять у інше, їй на радість, людям на сльози.
Отож, докотилася, врешті решт, пані Зарабуде і до Кобиздохівки, де її швиденько перехрестили на Катерину Третю. Бо як тільки приїхала, як тільки з машини вийшла, як тільки на село глянула, одразу:
- А що це за будиночок такий гарненький у риштуваннях стоїть?
- А то, - кажуть наші, - житло для молодих спеціалістів. Ваш попередник будував, та трохи не встиг.
- Нічого, я добудую!
Наші дурні одразу дякувати взялися, мовляв, то чудово, бо у нас ані агрономи, ані ветеринари з міста чомусь довго не затримуються, потиняються по квартирах та по кутках - і назад у город до тата з мамою. І під теплий душ. А головиха їх одразу остудила: