Головиха спочатку відбивалася:
- Говорити у нас зараз кожен уміє. Школу всі закінчували. А от щодо діла - то весна покаже.
І що ви думаєте? Як наврочила. Бо той агроном навесні себе таки показав. Він, виявляється, ще з осені угледів, що за правління Катерини Третьої ніхто добрив у грунт не вносив. Їх складали за Косуповою балкою. Ні, не того Косупи, що я про нього вже розказував, а його прадіда. Бідолаху в отій балці колись цигани вбили за те, що він у них коней покрав. Але я не про циганів, а про кучугури, так ті добрива кобиздохівський народ обізвав. Головиха по-хазяйськи добро зберігала, а цей молодий та ранній узяв - і порозтрушував. По всіх полях. Катерина Третя й моргнути не встигла, аж на тобі! Рекордний врожай! Вона тоді агронома ледь у ставку не втопила:
- Ти що, придурок молодий наробив?
- Як що? Те, чому в Академії вчили.
- А тебе не вчили, йолопе, що з твого рекорду нам наступного року план зроблять? Де ти під нього добрив візьмеш? Я їх три роки по крихті збирала! А ти - одразу ба-бах! - і в поле!
Ну, щодо плану, то Катерина не стільки бідкалася, скільки молодого нахабу лякала. Бо хто те виконання перевіряв? Головне - спустили цифру, а відбрехатися завжди можна.
Ще не віддихалася головиха від рекордів по зернових, як їй молода зміна нову халепу тягне:
- Будемо у колгоспі сад закладати. Бо я по яблунях диплом писав. Знаю, де такі саджанці взяти - казка! Яблучка будуть, можна сказати, не прості, а золоті! Сам із Млієва привезу, ви тільки землю виділіть і кошти.
Авжеж! Зараз вона тобі все виділить - і землю, і кошти, і машину під саджанці! І смоли гарячої дасть, дожене і ще раз додасть. Чи, як кажуть у Кобиздохівці, добавить. Саду йому заманулося! У когось у голові гаї шумлять, а у керівництва інший клопіт. Та ще такий, що варто детальніше розказати.
Недаремно у Кобиздохівці кажуть: що не край, то обичай. От і у нашому селі теж були ці, як їх? - народні обряди. Скажімо, як парубок має освідчитися дівчині щодо серйозних намірів, якщо він натякає-натякає, а вона, нібито, впритул не розуміє? Ляпнути, як з мосту в воду: давай поженимося! - не випадає. На таку відвертість у Кобиздохівці кажуть: некультурно. Тож доводиться вдаватися до ще прадідівських звичаїв.
Розповідають, що на Буковині в аналогічних випадках хлопець під вікнами у коханої довжелезну тичку зі стрічками закопує. І що характерно - чим тичка довша і товща, чим більше стрічок, тим наміри серйозніші. А на Полтавщині, це я у Євгена Кравченка читав, парубок із дружбанами майбутньому тестеві, як натяк, витягають на хату воза. Мовляв, засиділася доня в дівках, пора вже вйо!
У нашій Кобиздохівці, щоправда, дишла не вкопували. Нам Полтавщина ближча. Тож витягали на дах, щоправда, не воза, бо нащо пупи надривати, а лише ворота. Ото встане дядько вранці, вийде подвитися, чи не забув він вчора ворота на клямку зачинити - а там ні клямки, ні воріт. Тільки Бровко у будці даровану костомаху догризає, зрадник! Тут уже тато береться за віжки і починає з’ясовувати у доні: хто? Хоча, як правило, обходиться без насильства, бо якщо по правді, то подумки не один батько казав собі: ну, нарешті!
А до чого тут, спитаєте, Катерина Третя? Та начебто і ні до чого, бо старшенький Рохманчуків бив клинці до молодшенької Пашинківських. Процес дещо затягнувся, а тут уже осінь, коли порядні люди засилають сватів і до весілля готуються, а наші молодята ще ніяк у намірах не розберуться.
Зрештою, довелося Рохманчуковому хлопцеві терміново виставляти друзям, аби вони проробили сусідові нинішньої головихи описаний мною ритуал. Хлопці могорич узяли, спожили (для настрою), дочекалися пізнього вечора, тихесенько зняли ворота…
Майбутні тесть із зятем зустрілися на станції. Хто там кого зустрічав чи проводжав - не суть важливо. Головне, що старий Пашинківський, який вдачу мав пряму, як дорога до Романового хутора, одразу і врізав:
- Я помітив, хлопче, що ти навколо моєї малої крутишся. То це у тебе всерйоз, чи мені за батога братися?
Власне, таке питання безсумнівно означало: і доня згодна, і тато згоден. Інакше б узявся за батога, не питаючи. Рохманчук-молодший спершу отетерів від щастя, потім пробелькотав щось на зразок: батога, тату, ви, звичайно, візьмете - щоб весільні коні поганяти. І чимдуж рвонув додому, щодо воріт відбій давати. Прибіг якраз тоді, коли хлопці примірялися, як зручніше цю конструкцію на стріху завдати.
Чи то кобиздохівська фірмова, як для себе, їм голови замакітрила, чи то професійний гонор - але хлопці затялися, що ніяких „чіпляй назад” не буде. Бо вони вже розохотилися. Тому, помикитивши трішки, хлопці таки завдали ворота на дах - тільки не Пашинківським, а на сусідню хату, себто - Катерини Третьої.