Як саме, в який спосіб вони це зробили, звиняйте, не розкажу. Досить із мене неприємностей з міліцією, що я за перехід у невстановленому місці маю. Щоб іще пришили пропаганду техніки скоєння злочинів? Пардон на разі, як кажуть у Кобиздохівці.
Скажу лише, що через тиждень усі відкоси під’їзних шляхів на станції Одеса-товарна відгонили „кобиздохівською фірмовою”. З дустом. І не з однієї будки, сторожки чи навіть караулки під покровом ночі лунало: „І ти швагер, і я швагер…”
Висока мета пом’якшує строк покарання. Одне слово, через днів десять новенький товарний вагон з вимріяним написом „труби” вже стояв у обумовленому тупичку, а знайомий машиніст навіть погодився непомітно вчепити його до військового ешелону, який по дорозі через Козятин проходив зовсім недалеко від Кобиздохівки.
…Кому закортіло глянуть на труби, не пам’ятаю. Здається, Тронцу. Зняли пломбу, відкрутили дрота на клямці, відсунули двері… і о жах, о людська підступність: у вагоні замість вистражданих труб стояло два новеньких снігоочисники. Починати все спочатку не було вже грошей, здоров’я і самогонки.
Дядьки, розбиті людською невдячністю, вийшли на людну вулицю і, не змовляючись, завернули до якоїсь забігайлівки. Там сіли за порівняно вільний столик, бо з єдиним мовчазним клієнтом. І лише після третьої чарки роздивилися, що то не світло у забігалівці таке, а сусіда - негр, щоправда, чомусь сірий. Либонь, від „казьонки”, одразу збагнули тямущі селяни і запропонували представнику третього світу випити з ними їхньої.
Негр, на загальне здивування, непогано розмовляв по-нашому і навіть на подільському діалекті. Вчився у нас, в сільгосптехнікумі вирощувати цукровий буряк. Ну, щоправда, в Африці йому диплом не придався, бо буряк у них на екваторі не родить і цукор вони купують у колишніх колонізаторів. Але хлопець виявився не дурний і оженився на дочці якоїсь із дружин місцевого президента. У них там, як у турків, можна мати багато жінок, аби зарплата дозволила. І ото тепер тесть прислав його знову до нас купити пару поливалок, бо коли на єдиній у столиці заасфальтованій вулиці влаштовували військові паради, то дуже пилюка в очі всім лізла. І от, коли гроші були заплачені, документи оформлені і вагон з поливалками пригнали в порт, трапилося таке, що тепер йому у нього на батьківщині на покару щось відріжуть. Як називається по-українському оте саме, що мають відрізати, африканський командировочний забув, тому з усією безпосередністю показав в оригіналі, здивувавши дядьків і перелякавши до непритомності офіціантку, яка принесла чергову пляшку.
Кобиздохівські невдахи довго крутили головами, лаяли на всі заставки африканські народні звичаї і підливали посірілому негрові в його чарку. Коли трохи заспокоїлися, перепитали - а що ж саме з отими його поливалками сталося?
- Не було їх у вагоні, - схлипнув невдаха з чорного континенту, - напевне, десь переплутали. Це не мій вагон.
Дядьки ще поспівчували, ще випили, а потім, аби бесіду підримати, поцікавились, а що ж там було замість тих поливалок.
- Труби, - сказав негр, - для газу. Нащо вони нам? Ми яєшню на піску смажимо.
Кобиздохівці миттю протверезіли.
- Чоловіче, - сказав хитрюга Тронц наче так, між іншим, - Можемо зарадити, бо ми усім народам співчуваємо. Це наш обов’язок. Є у нас тут випадково пара поливалок. Випадково! Можемо помінятися. На знак дружби і солідарності…
Негоціацію тут же скріпили залишками „кобиздохівської” і,не гаючи часу, звершили обмін. Земляк-машиніст не підвів, однак мафіозі мої полегшено зітхнули тільки виїхавши за межі Одещини.
- Не дуже добре ми зробили з отим їхнім Валєриком, - сказав дядько Гилюк те, що всі думали, - Де він у своїй Африці снігу візьме?
- А, не думайте над чужим горем, свого хватить! - втішив його Тронц, - Світ великий, дорога довга. Доки допливе - роздивиться. А як роздивиться, то ще раз поміняється, а як ні, то політичного притулку десь попросить. А чого це ви його з кобиздохівським бугаєм порівняли?
- Та так, - усміхнувся дядько Гилюк. - Згадав, чим він офіціантку перелякав.
За жартами і спогадами й не зогледілись, як вернулися додому, де в кожній хаті вже стояла новенька газова плита. Оскільки газифікація району в перспективі до 2005-го року не передбачалася, то цього добра в сільмазі було навалом.
Пошили в дурні
У блаженної пам’яті застійні часи обірвав би я свою оповідь на оптимістичній ноті і світлому видінні новеньких газових плит у кобиздохівських хатах. Бо те, що було далі, розповідати і сумно, і соромно.
Коли тебе одного шиють у дурні, то, звісно, радості мало. Та коли в дурні пошиють твою батьківщину, нехай таку маленьку і віддалену, як Кобиздохівка, то це й сприймається інакше, на рівні великого катаклізму, себто катастрофи. Щоб ви знали - сприймається навіть болючіше від того випадку, коли в ролі дурня виступає твоя велика держава Союз Соціалістичних Республік, хай йому…