- Тетяно! - обережно погукав я.
Нічичирк.
- Тетяночко! Те-тя-но!
Я гукав все голосніше, але з тим самим результатом.
Чорт забирай, це вже занадто.
- Те-тя-но! І тільки гуркіт прибою.
Куди вона могла дітися? Без одягу. Вночі.
- Тетяно!
Нема відповіді.
Я бігав, немов божевільний, вздовж берега і несамовито горлав. Далеко відходити боявся, щоби не дай Боже не заблукати, але крики мої, напевно, було чути аж на тому березі океану.
- Те-тя-но!
А може, вона втопилася? Оце був би номер. Тоді треба було б бігти по допомогу, кликати людей. Якби знати. Бо такий фокус вдруге не повториш, а якщо вона зараз просто загуляла, другого шансу у мене не буде. Де ж вона заділася, скотина?
Ні, навряд чи втопилася, тому що після того як захлинешся, у воду не тягне. Це фізіологія. І тут у мене промайнула здогадка - вона дочекалася, поки я побіжу її шукати, а сама тихенько прослизнула, забрала одяг та дала чосу. От я йолоп! Як хлопчиська обдурила! Я прожогом кинувся до машини, почав мацати, намацав свій одяг, а її… От зараза! Ну нічого, я її в дорозі наздожену. Схопивши одяг, я кинув його на сидіння, витяг ключі, ввімкнув фари і тут побачив білу пляму прямо перед машиною. Це лежала її білизна, придавлена каменем. І блузка, і спідниця. Я просто їх не помітив. Вона не поверталася.
Лишивши фари ввімкнутими, я повернувся до берега. Тепер у мене був рятівний вогник фар, і я міг збільшити коло пошуків. Я побіг у той бік, де пішла вона. Потім в інший. Я горлав, як несамовитий, і у відповідь чув лише стогони нічного океану. Кілька разів мені здавалося, що я бачу її серед хвиль, але то були лише відблиски від вогнів машини. Так минула година, а може, і всі дві. Я заморився та сів на пісок, потім зіскочив, обдурений черговим відблиском, та повернувся на місце. Більш ідіотську ситуацію і уявити собі годі.
- Те-тя-но!
Що робити - їхати, лишатися, ночувати тут, кликати людей? Жива вона? Ні? Я маявся, немовби і справді загубив близьку людину, і остаточно втратив надію лише глибокої ночі. Закинув її одяг до кабіни та поїхав обережно між гальки, марно мацаючи очима простір та все ще сподіваючись побачити в пітьмі її оголену постать.
Так потрошку я викотився на шосе, і тільки там зрозумів, що нічого не знайду, надавив на газ та помчав до готелю неправдоподібно доброю та сяючою під фарами, наче ялинка, дорогою. Мені ще марилися постаті на узбіччі, але скоро й це минулося. Я був один серед острова і навіть серед всесвіту, і куди ділася моя супутниця, не знав ніхто.
Обережно припаркувавшись на стоянці, я згріб речі та навшпиньки прокрався до свого будинку. І тільки там, увімкнувши світло та побачивши себе у дзеркалі, я зрозумів, що так і не вдягнувся. Я через весь острів проїхав голим, а потім через весь готель… Добре, хоч ніч надворі і всі сплять.
Я налив собі віскі, одним духом вихилив, а потім плюнув подумки і, як був голий, пішов до басейну, де довго плавав, змиваючи з себе океанську сіль, розгубленість та страх.
Грошей мені завжди вистачало. Якось так вже склалося, хоча не скажу, щоби я заради них всім жертвував, скоріш навпаки. Мабуть, вони тому до мене і пливли, що ніколи на них не зосереджувався, а сприймав тільки як засіб досягнення мети. Бо мета, якщо вона висока, виправдає все. А може, мені просто Бог допомагає, все-таки у нього на службі, а працівникам треба платити. Зате скільки успіхів я досягнув за допомогою цього проклятого всіма металу. Жінка, вона ж, по-перше, завжди жінка, а відьма - по-друге, і блиск золота захоплює її понад усе, і втрачає обережність вона тільки під шурхіт купюр. Я завжди гроші лишав при них, щоб не було схоже на пограбування, бо при пограбуванні передусім шукають випадкових знайомих, а я завжди буваю саме випадковим знайомим, з цією породою довго спілкуватися небезпечно - раз і все, бо потім хто його зна - і розкусити можуть, а сила в них є, що б там не казали, і єдиний надійний засіб, це задурити голову, щоб вона все-таки, по-перше, лишалася жінкою. Тоді їй гаплик. Жаль, не веду обліку перемог, але напевне там вже давно двозначна цифра. Чорт забирай, а з цією хирлею я вовтузився три дні! Це не просто сором, а справжня ганьба.
Я відкрив очі під тьохкання будильника і тут-таки заплющив їх. Тому що хирля стояла просто наді мною, схиливши голову, як мати, що будить зранку сина-школяра. Очі її обпекли справжнім вогнем.
Тут я згадав вчорашні події, і на душі стало кепсько, наче з величезного похмілля.
Вона мовчки стояла, обпікаючи до болю своїм поглядом. Я не зміг довго витримувати цього вогню, тому рвучко сів у ліжку та заходився спросоння терти очі двома руками. Ні, там, удома, ні в кого не було такого пекучого погляду, а ця просто як лазером ріже.
- Доброго ранку, - кволо промимрив я, визираючи з-під примружених повік.
Вона стояла біля ліжка, вдягнута у ту саму спідницю та кофтину, що ми вчора їздили на пляж… Зачекайте, як це так? Вона ж лишилася там, геть без одягу, одяг повинен лежати в кріслі, як учора поклав. Швидко роззирнувшись по кімнаті, я не побачив нічого, крім своїх речей. Ні, вона, значить, прийшла сюди раніше і вдяглася, а… а зачекайте, у чому вона прийшла, хіба гола? І через весь острів сюди діставалася теж так? Я уявив собі цю картину і відчув, що збуджуюсь. Вона не відривала від мене погляду. Мабуть-таки, я справляв кумедне враження. Сфокусувавши погляд у великому дзеркалі навпроти, я зрозумів, що насправді враження повинно бути ще кумеднішим, тому що уві сні я розкрився і от тепер сидів перед нею так, як виліз вчора з басейну, тобто абсолютно голим, разом із своїм збудженням. Що було робити? І я зробив єдине, що лишалося - поклав руку на її стегно та посунув угору, під спідницю.
Потім ми лежали в ліжку і пили каву, яку я зварив, щоби запити повну розгубленість, яка опанувала душу.
Треба сказати, що після сексу вогонь в її очах дещо згас, я і раніше це помічав, все-таки відьми мають дуже велику сексуальну складову, і виходить все це у них непогано, принаймні рідко таке зустрінеш серед звичайних жінок. Якби не те, що вони відьми, з ними можна було б мати справу. Але що поробиш - нечисть вона і є нечисть, і від неї треба звільнити світ. Тільки тоді настане всеохоплююча гармонія, а може, і не настане, але їх все одно треба знищити, і цю в першу чергу.
Так я вже думав, коли висьорбав півчашки кави. В голові трохи прочистилося, в душі теж. Дівчина мовчки смакувала каву, і раптом я зрозумів, що вона не сказала мені жодного слова - ні до того, ні після, ні під час. Щоправда, я теж, крім “доброго ранку” та кількох стогонів, нічого путнього не сформулював, але я чоловік, а для жінки така поведінка не є природною.
- Ти чого мовчиш?
- Так, - здвигнула плечима вона і, відставивши філіжанку, підвелася та почала повільно вдягатися, неначе зробила все, для чого приходила.
Я спостерігав за нею, не відводячи очей. І тільки осмикнувши спідницю та одягнувши свої чорні окуляри, вона раптом замислилась на хвилинку і сказала:
- У мене напарниця загинула. Вночі знайшли в океані. Руки зв’язані. Нам сказали не повідомляти туристів, але тобі не сказати я не змогла.
Вона дивилася на мене, і навіть крізь окуляри відчувався пекельний вогонь. Щоби не виказати себе, довелося знову упустити чашку на підлогу, тільки цього разу вона не розбилася.
- Ви… були подруги? - спитав я, лазячи рачки попід ліжком і ховаючись там від пекучого погляду.
- А куди діватися? Нас тут усього тільки двоє було.
- Жаль.
Я обережно визирнув з-за своєї схованки. Тетяна стояла на порозі. Мабуть, мій “жаль” справив не те враження, тому що, постоявши ще хвилинку, наче думаючи про щось, дівчина мовчки вийшла з номера.