Выбрать главу
“Не боюся!” Знявши шапку, Став, мов перед паном. “Відкіля ти? хто ти такий?” “Я, пане, з Вільшани”. “З Вільшаної, де титаря Пси замордували?” “Де? якого?” “У Вільшаній; І кажуть, що вкрали Дочку його, коли знаєш”. “Дочку, у Вільшаній?” “У титаря, коли знавав”. “Оксано, Оксано!” - Ледве вимовив Ярема Та й упав додолу. “Еге! ось що… Шкода хлопця, Провітри, Миколо!” Провітрився. “Батьку! брате! Чом я не сторукий? Дайте ножа, дайте силу, Муки ляхам, муки! Муки страшної, щоб пекло Тряслося та мліло!” “Добре, сину, ножі будуть На святеє діло. Ходім з нами у Лисянку Ножі гартувати!” “Ходім, ходім, отамане, Батьку ти мій, брате, Мій єдиний! На край світа Полечу, достану, З пекла вирву, отамане… На край світа, пане… На край світа, та не найду,
Не найду Оксани!” “Може, й найдеш. А як тебе Зовуть? я не знаю”. “Яремою”. “А прізвище?” “Прізвища немає!” “Хіба байстрюк? Без прізвища Запиши, Миколо, У реєстер. Нехай буде - Нехай буде Голий, Так і пиши!” “Ні, погано!” “Ну, хіба Бідою?” “І це не так”. “Стривай лишень, Пиши Галайдою”. Записали. “Ну, Галайдо, Поїдем гуляти. Найдеш долю… а не найдеш…
Рушайте, хлоп'ята”. І Яремі дали коня Зайвого з обозу. Усміхнувся на воронім Та й знову у сльози. Виїхали за царину; Палають Черкаси… “Чи всі, діти?” “Усі, батьку!” “Гайда!” Простяглася По діброві понад Дніпром Козацька ватага. А за ними кобзар Волох Переваги-ваги Шкандибав на конику, Козакам співає: “Гайдамаки, гайдамаки, Залізняк гуляє”. Поїхали… а Черкаси Палають, палають. Байдуже, ніхто й не гляне. Сміються та лають Кляту шляхту. Хто балака, Хто кобзаря слуха. А Залізняк попереду, Нашорошив уха; Іде собі, люльку курить, Нікому ні слова. А за ним німий Ярема. Зелена діброва, І темний гай, і Дніпр дужий, І високі гори, Небо, зорі, добро, люде І лютеє горе - Все пропало, все! нічого Не знає, не бачить, Як убитий. Тяжко йому, Тяжко, а не плаче. Ні, не плаче: змія люта, Жадна випиває Його сльози, давить душу, Серце роздирає. “Ой ви, сльози, дрібні сльози! Ви змиєте горе; Змийте його… тяжко! нудно! І синього моря, І Дніпра, щоб вилить люте, І Дніпра не стане. Занапастить хіба душу? Оксано, Оксано! Де ти, де ти? подивися, Моя ти єдина,