1858, 22 ноября, [С.-Петербург]
ПОДРАЖАНІЄ 11 ПСАЛМУ
Мій боже милий, як то малоСвятих людей на світі стало.Один на другого куютьКайдани в серці. А словами,Медоточивими устамиЦілуються і часу ждуть,Чи швидко брата в домовиніЗ гостей на цвинтар понесуть?А ти, о господи єдиний,Скуєш лукавії уста,Язик отой велеречивий,Мовлявший: «Ми не суєта!І возвеличимо на дивоІ розум наш, і наш язик…Та й де той пан, що нам закажеІ думать так, і говорить?»«Воскресну я! – той пан вам скаже.Воскресну нині! Ради їх,Людей закованих моїх,Убогих, нищих… ВозвеличуМалих отих рабів німих!Я на сторожі коло їхПоставлю слово. І пониче,Неначе стоптана трава,І думка ваша, і слова».Неначе срібло куте, битеІ семикрати перелитеОгнем в горнилі,– словесаТвої, о, господи, такії.Розкинь же їх, твої святиє,По всій землі. І чудесамТвоїм увірують на світіТвої малі убогі діти!
1859, 15 февраля, С.-Петербург]
МАРКУ ВОВЧКУ
На пам'ять24 генваря 1859
Недавно я поза УраломБлукав і господа благав,Щоб наша правда не пропала,Щоб наше слово не вмирало;І виблагав. Господь пославТебе нам, кроткого пророкаІ обличителя жестокихЛюдей неситих. Світе мій!Моя ти зоренько святая!Моя ти сило молодая!Світи на мене, і огрій,І оживи моє побитеУбоге серце, неукрите,Голоднеє. І оживу,І думу вольную на волюІз домовини воззову.І думу вольную… О, доле!Пророче наш! Моя ти доне!Твоєю думу назову.
1859, февраля 17, СПб
ІСАІЯ. ГЛАВА 35 (ПОДРАЖАНІЄ)
Радуйся, ниво неполитая!Радуйся, земле, не повитаяКвітчастим злаком! Розпустись,Рожевим крином процвіти!І процвітеш, позеленієш,Мов Іорданові святиєЛуги зелені, береги! І честьКармілова, і славаЛіванова, а не лукава,Тебе укриє дорогим,Золототканим, хитрошитим,Добром та волею підбитим,Святим омофором своїм.І люде темнії, незрячі,Дива господнії побачать.І спочинуть невольничіУтомлені руки,І коліна одпочинуть,Кайданами куті!Радуйтеся, вбогодухі,Не лякайтесь дива,Се бог судить, визволяєДолготерпеливих Вас, убогих.І воздає Злодіям за злая!Тойді, як, господи, святаяНа землю правда прилетитьХоч на годиночку спочить,Незрячі прозрять, а кривиє,Мов сарна з гаю, помайнують.Німим отверзуться уста;Прорветься слово, як вода,І дебрь-пустиня неполита,Зцілющою водою вмита,Прокинеться; і потечутьВеселі ріки, а озераКругом гаями поростуть,Веселим птаством оживуть.Оживуть степи, озера,І не верствовії,А вольнії, широкіїСкрізь шляхи святіїПростеляться; і не найдутьШляхів тих владики,А раби тими шляхамиБез ґвалту і крикуПозіходяться докупи,Раді та веселі. І пустиню опануютьВеселії села.
25 марта 1859, [С.-Петербург]
N. N
Така, як ти, колись лілеяНа Іордані процвілаІ воплотила, пронеслаСвятеє слово над землею.Якби-то й ти, Дністровий цвіте…Ні, ні! Крий боже! Розіпнуть.В Сибір в кайданах поведуть.І ти, мій цвіте неукритий…Не вимовлю…Веселий райПошли їй, господи, подай!Подай їй долю на сім світіІ більш нічого не давай.Та не бери її весноюВ свій рай небесний, не бери,А дай твоєю красотоюНадивуватись на землі.
19 апреля 1859, [С.-Петербург]
ФЕДОРУ ІВАНОВИЧУ ЧЕРНЕНКУ
На пам'ять 22 сентября 1859 року
Ой, по горі роман цвіте,Долиною козак ідеТа у журби питається:«Де та доля пишається?Чи то в шинках з багачами?Чи то в степах з чумаками?Чи то в полі на роздолліЗ вітром віється по волі?»Не там, не там, друже-брате,У дівчини в чужій хаті,У рушничку та в хустиніЗахована в новій скрині.
Лихвин, 7 іюня [1859]
ОЙ, МАЮ, МАЮ Я ОЧЕНЯТА…
Ой, маю, маю я оченята…Нікого, матінко, та оглядати,Нікого, серденько, та оглядати!Ой, маю, маю і рученята…Нікого, матінко, та обнімати,Нікого, серденько, та обнімати!Ой, маю, маю і ноженята,Та ні з ким, матінко, потанцювати,Та ні з ким, серденько, потанцювати!
10 іюня [1859], Пирятин
СЕСТРІ
Минаючи убогі селаПонаддніпрянські невеселі,Я думав: «Де ж я прихилюсь?І де подінуся на світі?»І сниться сон мені: дивлюсь,В садочку, квітами повита,На пригорі собі стоїть,Неначе дівчина, хатина,Дніпро геть-геть собі розкинувсь!Сіяє батько та горить!Дивлюсь, у темному садочку,Під вишнею у холодочку,Моя єдиная сестра!Многострадалиця святая!Неначе в раї, спочиваєТа з-за широкого ДніпраМене, небога, виглядає.І їй здається – виринаєЗ-за хвилі човен, доплива…І в хвилі човен порина.«Мій братику! моя ти доле!»І ми прокинулися. Ти…На панщині, а я в неволі!..Отак нам довелося йтиЩе змалечку колючу ниву!Молися, сестро! будем живі,То бог поможе перейти.