Не вас мені, сердешних, жаль,Сліпі і малиє душою,А тих, що бачать над собоюСокиру, молот і куютьКайдани новиє. Уб'ють,Заріжуть вас, душеубійці,І із кровавої криниціСобак напоять.Де ж подівсьДивочний гость отой лукавий?Хоч би прийшов та подививсьНа брак той славний і преславний!На брак окрадений! Не чуть,Не чуть ані його, ані месії,А люде ждуть чогось і ждуть,Чогось непевного. Маріє!Ти, безталанная, чогоІ ждеш, і ждатимеш од богаІ од людей його? Нічого,Ніже апостола тогоТепер не жди. Тесляр убогийТебе повінчану ведеВ свою убогую хатину.Молися й дякуй, що не кинув,Що на розпуття не прогнав.А то б цеглиною убили —Якби не вкрив, не заховав!В Єрусалимі говорилиТихенько люде, що стялиУ городі ТіверіадіЧи то якогось розп'ялиПровозвістителя месії.«Його!» – промовила МаріяІ веселесенька пішлаУ Назарет. І він радіє,Що наймичка його неслаВ утробі праведную душуЗа волю розп'ятого мужа.Ото вони собі ідуть,Прийшли додому. І живутьПовінчані, та не веселі.Тесляр колисочку дебелуМайструє в сінях. А вона,Пренепорочная Марія,Сидить собі коло вікна,І в поле дивиться, і шиєМалесеньке сороченя —Комусь-то ще?«Хазяїн дома? —Надворі крикнуло. – УказОд кесаря, його самого,
Щоб ви сьогодня, сен же час!Ви на ревізію у город,У город Віфлеєм ішли».І зник, пропав той тяжкий голос.Тілько руна в яру гула.Марія зараз заходиласьПекти опрісноки. Спекла,В торбину мовчки положилаІ мовчки за старим пішлаУ Віфлеєм. «Святая сило!Спаси мене, мій боже милий!» —Тілько й промовила. Ідуть,Сумуючи собі обоє.І, вбогії, перед собоюКозу з козяточком женуть,Бо дома ні на кого кинуть.А може, бог пошле дитинуВ дорозі; от і молокоСердешній матері. СкотинаІде пасучися, рядкомІдуть за нею батько й матиІ починають розмовлятиПоволі, тихо. «Семіон Протопресвітер, —Йосип мовив,Такеє-то пророче словоСказав мені: «Святий закон!І Авраама, і Мойсея!Возобновлять мужі єсеї.І каже: – Поти не умру,Поки месію не узрю!»Чи чуєш ти, моя Маріє?Месія прийде!» —«Вже прийшов,І ми вже бачили месію!» —
Марія мовила.НайшовОпріснок Йосип у торбині.Дає та й каже: «На, моя дитино,Поки що буде, укріпись,До Віфлеєма не близенько;Та й я спочину. Утомивсь».Та й сіли на шляху гарненько —Подудновать. Отож сидять,А сонце праведне швиденькоДодолу котиться. І глядь!Сховалося, і смеркло в полі.І диво дивнеє! ніколиНіхто не бачив і не чувТакого дива. Аж здригнувСвятий тесляр. Мітла з востокуНад самим Віфлеємом, боком,Мітла огненная зійшла.І степ, і гори осіяла.Марія з шляху не вставала,Марія сина привела.Єдиную тую дитину,Що нас од каторги спасла!І, пресвятая, неповинна,За нас, лукавих, розп'ялась!А недалеко край дорогиОтару гнали чабаниТа й їх побачили.Небогу, її й дитяточко взялиІ у вертеп свій принесли,І чабани його убогі Еммануїлом нарекли.До сходу сонця, рано-рано!У Віфлеємі на майданіЗійшовся люд і шепотить,Що щось непевне з людьми будеВо Іудеї. ГомонитьІ тихне люд.«О, люди! люди! —Чабан якийсь біжить, кричить.Пророчество Ієремія,Ісаія збулось! збулось!У нас, у пастирей, месіяРодився вчора!» ЗагулоУ Віфлеємі на майдані:«Месія! Іісус! Осанна!»І люд розходивсь.Через часЧи через два прийшов указІ легіон з Єрусалима,Од того Ірода. НезримеЙ нечуте сталося тойді.Ще діточки сповиті спали,Ще купіль гріли матері,
Намарне гріли: не купалиМаленьких діточок своїх!Ножі солдати сполоскалиВ дитячій праведній крові!Такеє-то на світі сталось!Дивітеся ж, о! матері!Що роблять іроди царі!Марія навіть не ховаласьЗ своїм младенцем. Слава вам,Убогим людям, чабанам,Що привітали, заховалиІ нам спасителя спаслиОд Ірода. Нагодували,І напоїли, і далиКожух і свиту на дорогу,І, небораки, додалиОслицю дійну. І небогуЗ її дитяточком малимІ посадили, й провелиВночі тайнйми манівцямиНа шлях Мемфіський. А мітла,Мітла огненная світила,Неначе сонце, і дивиласьНа ту ослицю, що неслаВ Єгипет кроткую МаріюІ нарожденного месію.Якби де на світі хоть разЦариця сіла на ослицю,То слава б стала про царицюІ про великую ослицюПо всьому світу. Ся ж неслаЖивого істинного бога.Тебе ж, сердешну, копт убогийХотів у Йосипа купить,Та здохла ти. Мабуть, дорогаТаки завадила тобі?У Нілі скупанеє, спитьВ пелюшках долі, під вербою,Дитяточко. А меж лозоюЗ лози колисочку плетеТа плаче праведная мати,Колиску тую плетучи.А Йосип заходився хатуІз очерету будувати,Щоб хоч укритися вночі.З-за Нілу сфінкси, мов сичі,Страшними мертвими очимаНа теє дивляться. За нимиНа голому піску стоятьПо шнуру піраміди в ряд,Мов фараонова сторожа,