У ієсейську. Доглядала жСама його, сама й навчалаДобру і розуму. Івась,Таки вдовенко, в його вдавсь,То вдвох собі й ходили в школу,І вчились вкупочці. НіколиАні пограється з дітьми,Ані побігає; самий,Один-однісінький, бувало,Сидить собі у бур'яніТа клепку теше. ПомагалоСвятому батькові в трудах.Якось по сьомому годочку,Малий вже добре майстрував,Одпочиваючи в куточку,Старий на сина дивувавсь,Який то з його майстер буде!Які то люди з його будуть!Та, взявши відер, кандійок,І батько, й мати, і воноПішли на ярмарок у самийСамісінький Єрусалим.Хоч і далеко, так спродатиДорогше можна. От прийшли,Розташувались. Батько й матиСидять собі та продаютьДобро своє. А де ж дитина?Побігло десь. Шукає синаТа плаче мати. І не чуть,Де ділося. У синагогуЗайшла благать благого бога,Щоб син її найшовсь. Аж глядь,Межи раввінами дитина, її хлоп'яточко, сидитьІ научає, неповинне,Як в світі жить, людей любить,За правду стать! за правду згинуть!Без правди горе! «Горе вам,Учителі архієреї!» І дивувались фарисеїІ книжники його речам.А радость матері МаріїНеізреченная. Месію,Самого бога на земліВона вже зріла.Спродались,Во храмі помолились богуІ веселенькі у дорогуДодому рушили вночіПо холодочку.Виростали І вкупі вчились, ростучи,Святиє діточки. ПишалисьСвятиє тії матері
Своїми дітками. Із школиПутем терновим розійшлисьОбидва. Божії глаголи,Святую правду на земліІ прорекли, і розп'ялисьЗа воленьку, святую волю!Іван пішов собі в пустиню,А твій меж люди. А за ним,За сином праведним своїм,І ти пішла. В старій хатиніВ чужій покинула його,Святого Йосипа свого!Пішла тинятись попідтинню,Аж поки, поки не дійшлаАж до Голгофи.Бо за синомСвятая мати всюди йшла,Його слова, його діла —Все чула, й бачила, і мліла,І мовчки трепетно раділа,На сина дивлячись. А вінСидить, було, на Єлеоні,Одпочива. ЄрусалимРозкинувсь гордо перед ним,Сіяє в золотім вісоніІзраїльський архієрей!Романський золотий плебей!І час, і два мине, не встане,На матір навіть не поглянеТа аж заплаче, дивлячисьНа іудейськую столицю.Й вона заплаче, ідучиУ яр по воду до криниці,Тихесенько. І принесеВоди погожої, і вмиєУтомлені стопи святиє,І пити дасть, і отрясе,Одує прах з його хітона,Зашиє дірочку та зновуПід смокву піде. І сидить,І дивиться, о всесвятая!Як син той скорбний спочиває.Аж ось і дітвора біжитьІз города. Його любилиСвятиє діточки. СлідкомЗа ним по улицях ходили,А іноді й на ЄлеонДо його бігали малії.Отож прибігли. «О, святії!Пренепорочниє!» – сказав,Як узрів діток. Привітав
І цілував благословляя,Погрався з ними, мов маленький,Надів бурнус. І веселенькийЗ своїми дітками пішовВ Єрусалим на слово нове,Поніс лукавим правди слово!Не вняли слову! Розп'яли!Як розпинать його вели,Ти на розпутії стоялаЗ малими дітьми. Мужики,Його брати, ученики,Перелякались, повтікали.«Нехай іде! Нехай іде!Отак і вас він поведе!» —Сказала дітям. І упалаНа землю трупом.Розп'яласьТвоя єдиная дитина!А ти, спочинувши під тином,У Назарет отой пішла!Вдову давно вже поховалиВ чужій, позиченій труніЧужії люде. А Івана її зарізали в тюрмі.І Йосипа твого не стало.І ти, як палець той, осталасьОдна-однісінька! ТакийТалан твій латаний, небого!Брати його, ученики,Нетвердії, душеубогі,Катам на муку не дались,Сховались, потім розійшлись,І ти їх мусила збирати…Отож вони якось зійшлисьВночі круг тебе сумовати.І ти, великая в женах! І їх униніє, і страхРозвіяла, мов ту полову,Своїм святим огненним словом!Ти дух святий свій пронеслаВ їх душі вбогії! Хвала!І похвала тобі, Маріє!Мужі воспрянули святиє,По всьому світу розійшлись.І іменем твойого сина,Твоєї скорбної дитини,Любов і правду рознеслиПо всьому світу. Ти ж під тином,Сумуючи, у бур'яніУмерла з голоду. Амінь.А потім ченці одяглиТебе в порфіру. І вінчали,Як ту царицю… Розп'яли