[15 січня 1860, С.-Петербург]
ОЙ ДІБРОВО – ТЕМНИЙ ГАЮ…
Ой діброво – темний гаю!Тебе одягаєТричі на рік… БагатогоСобі батька маєш.Раз укриє тебе рясноЗеленим покровом,Аж сам собі дивуєтьсяНа свою діброву…Надивившись на доненькуЛюбу, молодую,Возьме її та й огорнеВ ризу золотуюІ сповиє дорогоюБілою габою,Та й спать ляже, втомившисяТурбою такою.
15 стичня 1860, СПб
ПОДРАЖАНІЄ СЕРБСЬКОМУ
Наїхали старостиЙ молодик за ними;Вони собі пішли в хатуЗ батьком розмовляти;А я в його, молодого,В того чорнобривця,Беру коня, та й нічого —Веду до криниці.Кінь утомлений, копитаРозкуті, розбиті,Сіделечко мережанеЗопсуте, невкрите.«Скажи, коню, до кого цеВи так нагло гнались?»«До якоїсь чорнобривкиВсю ніч майнували».«Чи ти ж, коню, будеш пити3 нашої криниці?Чи буде та чорнобривкаСей рік молодиця?»
4 мая 1860, СПб
МОЛИТВА
Царям, всесвітнім шинкарям,І дукачі, і таляри,І пута кутії пошли.Робочим головам, рукамНа сій окраденій земліСвою ти силу ниспошли.Мені ж, мій боже, на земліПодай любов, сердечний рай!І більш нічого не давай!
24 мая [1]860, СПб
Царів, кровавих шинкарів,У пута кутії окуй,В склепу глибокім замуруй.Трудящим людям, всеблагий,На їх окраденій земліСвою ти силу ниспошли.А чистих серцем? Коло їхПостав ти ангели свої,Щоб чистоту їх соблюли.Мені ж, о господи, подайЛюбити правду на земліІ друга щирого пошли!
25 мая [1860, С.-Петербург]
Злоначинающих спини,У пута кутії не куй,В склепи глибокі не муруй.А доброзиждущим рукамІ покажи, і поможи,Святую силу ниспошли.А чистих серцем? Коло їхПостави ангели своїІ чистоту їх сиблюди.А всім нам вкупі на земліЄдиномисліє подайІ братолюбіє пошли.
27 мая [1860, С.-Петербург]
КОЛИСЬ-ТО ЩЕ, ВО ВРЕМЯ ОНО…
Колись-то ще, во время оно,Помпілій Нума, римський цар,Тихенький, кроткий государ,Втомившись, пишучи закони,Пішов любенько погулятьІ одпочить. Та, спочивавши,Додумать, як би то скуватьКайдани на римлян. І, взявшиГнучкий одноліток лози,Каблучку заходивсь плести,На шию б то. Коли погляне,У холодочку під платаномДівча заквітчанеє спить…Дріадам нічого робитьПеред такою красотою,Перед богинею такою!Сама Егерія в гаю,Кленучи доленьку свою,Повісилась. А мудрий НумаІ на дівча, і на цвітиДивується собі і дума:«Який би ретязь ще сплести?»
28 мая [1860], С.-Петербург
ТИМ НЕСИТИМ ОЧАМ…
Тим неситим очам,Земним богам-царям,І плуги, й кораблі,І всі добра землі,І хвалебні псалмиТим дрібненьким богам.Роботящим умам,Роботящим рукамПерелоги орать,Думать, сіять, не ждатьІ посіяне жатьРоботящим рукам.Добросердим-малим,Тихолюбцям-святим,Творче неба й землі!Долгоденствіє їмНа сім світі; на тім…Рай небесний пошли.Все на світі – не нам.Все богам, тим царям!І плуги, й кораблі,І всі добра землі,Моя любо!.. а нам —Нам любов меж людьми.
31 мая [1860], СПб
ПЛАЧ ЯРОСЛАВНИ
В Путивлі-граді вранці-раноСпіває, плаче Ярославна,Як та зозуленька кує,Словами жалю додає.«Полечу, – каже, – зигзицею,Тією чайкою-вдовицею,Та понад Доном полечу,Рукав бобровий омочуВ ріці Каялі. І на тілі,На княжім білім, помарнілім,Омию кров суху, отруГлибокії, тяжкії рани…»І квилить, плаче ЯрославнаВ Путивлі рано на валу:«Вітрило-вітре мій єдиний,Легкий, крилатий господине!Нащо на дужому криліНа вої любії мої,На князя, ладо моє миле,Ти ханові метаєш стріли?Не мало неба, і землі,І моря синього. На моріГойдай насади-кораблі.А ти, прелютий… Горе! Горе!Моє веселіє украв,В степу на тирсі розібгав».Сумує, квилить, плаче раноВ Путивлі-граді Ярославна.І каже: «Дужий і старий,Широкий Дніпре, не малий!Пробив єси високі скали,Текучи в землю половчана,Носив єси на байдакахНа половчан, на КобякаДружину тую Святославлю!..О мій Словутицю преславний!Моє ти ладо принеси,Щоб я постіль весела-слала,У море сліз не посилала,Сльозами моря не долить».І плаче, плаче ЯрославнаВ Путивлі на валу на брамі,Святеє сонечко зійшло.І каже: «Сонце пресвятеєНа землю радість принеслоІ людям, і землі, моєїТуги-нудьги не розвело.Святий, огненний господине!Спалив єси луги, степи,Спалив і князя, і дружину,