Спали мене на самоті!Або не грій і не світи.Загинув ладо… Я загину!»
4 іюня [1860], СПб
З ПЕРЕДСВІТА ДО ВЕЧОРА…
З передсвіта до вечора,А з вечора до досвітаЛетить стріла каленая,Бряжчить шабля о шеломи,Тріщать списи гартованіВ степу, в незнаємому полі,Середи землі Половецької.Земля чорна копитамиПоорана, поритая;Костьми земля засіяна,А кровію политая.І журба-туга на тім поліЗійшла для Руської землі.Що гомонить отам, зичитьУдосвіта? То повертаєТой Ігор військо на пригодуТому буй туру Всеволоду.І бились день, І другий билися,Та коло полудня на третійПоникли Ігореві стязі.Отак на березі КаялиБрати різнились; бо не сталоКрові-вина!.. ДопировалиХоробрі русичі той пир,Сватів упоїли,А самі простяглисяЗа землю Руськую. ХилиласьІ слалась, плачучи, трава;Високі гнулись дерева…Додолу гнулися, журились!
6 іюля [1860, С.-Петербург]
УМРЕ МУЖ ВЕЛІЙ В ВЛАСЯНИЦІ…
Умре муж велій в власяниці.Не плачте, сироти, вдовиці,А ти, Аскоченський, восплачВоутріє на тяжкий глас.І Хомяков, Русі ревнитель,Москви, отечества любитель,О, юбкоборцеві восплач.І вся о, Русская беседа,Бо глас єдиний ісповєдуйСвої гріхи. І плач! і плач!
17 іюня [186 °C.-Петербург]
ГІМН ЧЕРНИЧИЙ
Удар, громе, над тим домом,Над тим божим, де мремо ми,Тебе ж, боже, зневажаєм,Зневажаючи, співаєм:Алілуя!Якби не ти, ми б любились,Кохалися б, та дружились,Та діточок виростали,Научали б та співали:Алілуя!Одурив ти нас, убогих.Ми ж, окрадені небоги,Самі тебе одурилиІ, скиглячи, возопили:Алілуя!Ти постриг нас у черниці,А ми собі молодиці…Та танцюєм, та співаєм,Співаючи, примовляєм:Алілуя!
20 іюня [1860, С.-Петербург]
НАД ДНІПРОВОЮ САГОЮ…
Над Дніпровою сагоюСтоїть явор меж лозою,Меж лозою з ялиною,З червоною калиною.Дніпро берег риє-риє,Яворові корінь миє.Стоїть старий, похилився,Мов козак той зажурився.Що без долі, без родиниТа без вірної дружини,І дружини, і надіїВ самотині посивіє!Явор каже: «ПохилюсяТа в Дніпрові скупаюся».Козак каже: «ПогуляюТа любую пошукаю».А калина з ялиноюТа гнучкою лозиною,Мов дівчаточка, із гаюВиходжаючи, співають;Повбирані, заквітчаніТа з таланом заручені,Думки-гадоньки не мають,В'ються-гнуться та співають.
24 іюня [1860, С.-Петербург]
РОСЛИ УКУПОЧЦІ, ЗРОСЛИ…
Росли укупочці, зросли;Сміятись, гратись перестали.Неначе й справді розійшлись!..Зійшлись незабаром. Побрались;І тихо, весело прийшли,Душею-серцем неповинні,Аж до самої домовини.А меж людьми ж вони жили!Подай же й нам, всещедрий боже!Отак цвісти, отак рости,Так одружитися і йти,Не сварячись в тяжкій дорозі,На той світ тихий перейти.Не плач, не вопль, не скрежет зубаЛюбов безвічную, сугубуНа той світ тихий принести.
25 іюня [1860, С.-Петербург]
СВІТЕ ЯСНИЙ! СВІТЕ ТИХИЙ!
Світе ясний! Світе тихий!Світе вольний, несповитий!За що ж тебе, світе-брате,В своїй добрій, теплій хатіОковано, омурано(Премудрого одурено),Багряницями закритоІ розп'ятієм добито?Не добито! Стрепенися!Та над нами просвітися,Просвітися!.. Будем, брате,З багряниць онучі драти,Люльки з кадил закуряти,Явленними піч топити,А кропилом будем, брате,Нову хату вимітати!
27 іюня [1860, С.-Петербург]
ЛИКЕРІ
На пам'ять 5 августа 1860 г.
Моя ти любо! Мій ти друже!Не ймуть нам віри без хреста,Не ймуть нам віри без попаРаби, невольники недужі!Заснули, мов свиня в калюжі,В святій неволі! Мій ти друже,Моя ти любо! Не хрестись,І не кленись, і не молисьНікому в світі! Збрешуть люде,І візантійський СаваофОдурить! Не одурить бог,Карать і миловать не буде:Ми не раби його – ми люде!Моя ти любо! усміхнись,І вольную святую душу,І руку вольную, мій друже,Подай мені. То перейтиІ він поможе нам калюжу,Поможе й лихо донести,І поховать лихе дебелеВ хатині тихій і веселій.