5 августа [1860], Стрельна
Н. Я. МАКАРОВУ
На пам'ять14 сентября
Барвінок цвів і зеленів,Слався, розстилався;Та недосвіт перед світомВ садочок укрався.Потоптав веселі квіти,Побив… Поморозив…Шкода того барвіночкаЙ недосвіта шкода!
14 сентября [1860, С.-Петербург]
І АРХІМЕД, І ГАЛІЛЕЙ…
І Архімед, і ГалілейВина й не бачили. ЄлейПотік у черево чернече!А ви, святиє предотечі,По всьому світу розійшлисьІ крихту хліба понеслиЦарям убогим. Буде битеЦарями сіянеє жито!А люде виростуть. УмрутьЩе не зачатиє царята…І на оновленій земліВрага не буде, супостата,А буде син, і буде мати,І будуть люде на землі.
24 сентября [1860, С.-Петербург]
Л
Поставлю хату і кімнату,Садок-райочок насаджу.Посиджу я і походжуВ своїй маленькій благодаті.Та в одині-самотиніВ садочку буду спочивати.Присняться діточки мені,Веселая присниться мати,Давнє-колишній та яснийПрисниться сон мені!.. і ти!..Ні, я не буду спочивати,Бо й ти приснишся. І в малийРайочок мій спідтиха-тихаПідкрадешся, наробиш лиха…Запалиш рай мій самотний.
27 сентября [1864 С.-Петербург]
НЕ НАРІКАЮ Я НА БОГА…
Не нарікаю я на бога,Не нарікаю ні на кого.Я сам себе, дурний, дурю,Та ще й співаючи. ОрюСвій переліг – убогу ниву!Та сію слово. Добрі жниваКолись-то будуть. І дурю!Себе таки, себе самого,А більше, бачиться, нікого?Орися ж ти, моя ниво,Долом та горою!Та засійся, чорна ниво,Волею ясною!Орися ж ти, розвернися,Полем розстелися!Та посійся добрим житом,Долею полийся!Розвернися ж на всі боки,Ниво-десятино!Та посійся не словами,А розумом, ниво!Вийдуть люде жито жати…Веселії жнива!..Розвернися ж, розстелися ж,Убогая ниво!!!Чи не дурю себе я зновуСвоїм химерним добрим словом?Дурю! Бо лучче одуритьСебе-таки, себе самого,Ніж з ворогом по правді житьІ всує нарікать на бога!
5 октября [1860, С.-Петербург]
САУЛ
В непробудимому Китаї,В Єгипті темному, у насІ понад Індом і ЄвфратомСвої ягнята і телятаНа полі вольнім вольно пасЧабан було в своєму раї.І гадки-гадоньки не має,Пасе, і доїть, і стрижеСвою худобу та співає…Аж ось лихий царя несеЗ законами, з мечем, з катами,З князями, темними рабами.Вночі підкрались, зайнялиОтари з поля; а пасущих,І шатра їх, убогі кущі,І все добро, дітей малих,Сестру, жену і все взяли,І все розтлили, осквернили,І осквернених, худосилих,Убогих серцем, завдалиВ роботу-каторгу. МиналиЗа днями дні. Раби мовчали,Царі лупилися, рослиІ Вавілони муровали.А маги, бонзи і жерці(Неначе наші панотці)В храмах, в пагодах годувались,Мов кабани царям на салоТа на ковбаси. І царіСамі собі побудувалиХрами, кумирні, олтарі.Раби німії поклонялись.Жидам сердешним заздро стало,Що й невеличкого царяІ з кизяка хоч олтаряУ їх немає. ПопросилиТаки старого Самуїла,Щоб він де хоче, там і взяв,А дав би їм, старий, царя.Отож премудрий прозорливець,Поміркувавши, взяв єлейТа взяв од козлищ і свинейТого Саула здоровилаІ їм помазав во царя.
Саул, не будучи дурак,Набрав гарем собі чималийТа й заходився царювать.Дивилися та дивувалисьНа новобранця чабаниТа промовляли, що й вониТаки не дурні. «Ач якогоСобі ми виблагали в богаСамодержавця». А СаулБере і город, і аул,Бере дівча, бере ягницю,Будує кедрові світлиці,Престол із золота кує,Благоволеньє оддаєСвоїм всеподданнійшим голим.І в багряниці довгополійХодив по храмині, ходив,Аж поки, лобом неширокий,В своїм гаремі одинокий,Саул сердега одурів.Незабаром зібралась рада.«Панове чесная громадо!Що нам робить? Наш мудрий цар,Самодержавець-господар,Сердешний одурів. Панове!Чи нам його тепер лічить?Чи заходиться та зробитьЦаря здоровшого?» По мові,По мудрій раді розійшлисьСмутнії пастирі.В кедровійВ новій палаті цар не спить,Не їсть, не п'є, не гомонить.А мовчки долі, всемогучий,Дере порфіру на онучіІ ніби морщить постоли,Плете волоки, озуваєІ у кедрових стін новихПро батькове осля питає.То возьме скіпетр і заграє,Мов на сопілці.Чабани,Веніамінові внучата,Тельця отрокам принесли,Щоб їм дозволено співатиУ сінях царських. ЗаревлаСивоборода, волохатаРідня Саулова пузата,Та ще й гусляра привела,Якогось чабана Давида.«І вийде цар Саул, і вийде,