Чабан співає,– на войну…»Саул прочумався та й ну,Як той москаль, у батька, в матірСвою рідоньку волохатуІ вздовж, і впоперек хрестить.А гусляра того ДавидаТрохи не вбив. Якби він знав,Яке то лихо з його вийде,З того лукавого Давида,То, мов гадюку б, розтоптавІ ядовитую б розтерГадючу слину. А теперПлугами, ралом не розоремПрокляту ниву: пророслаКолючим терном. Горе! Горе!Дрібніють люде на землі,Ростуть і висяться царі!
13 октября [1860, С. Петербург]
МИНУЛИ ЛІТА МОЛОДІЇ…
Минули літа молодії,Холодним вітром од надіїУже повіяло. Зима!Сиди один в холодній хаті,Нема з ким тихо розмовляти,Ані порадитись. Нема,Анікогісінько нема!Сиди ж один, поки надіяОдурить дурня, осміє…Морозом очі окує,А думи гордії розвіє,Як ту сніжину по степу!Сиди ж один собі в кутку.Не жди весни – святої долі!Вона не зійде вже ніколиСадочок твій позеленить,Твою надію оновить!І думу вольную на волюНе прийде випустить… СидиІ нічогісінько не жди!..
18 октября [1860, С.-Петербург]
ТИТАРІВНА
Давно се діялось колись,Ще як борці у нас ходилиПо селах та дівчат дурили,З громади кпили, хлопців билиТа верховодили в селі,Як ті гусари на постої.Ще за гетьманщини святої,Давно се діялось колись.……………………………………У неділю на селіУ оранді на століСиділи лірники та гралиПо шелягу за танець.Кругом аж курява вставала.Дівчата танцювалиІ парубки… «Уже й кінець!А нуте іншу!» – «Та й це добра!»І знову ліри заревли,І знов дівчата, мов сороки,А парубки, узявшись в боки,Навприсідки пішли. ….Найкращий парубок МикитаСтоїть на лаві в сірій свиті.Найкращий хлопець, та байстрюк;Байстрюк собі, та ще й убогий,Так і нікому не до його,Стоїть собі, як той….Плечима стелю підпирає,Та дивиться, і замирає,На титарівну… А та в квітах,Мов намальована, стоїтьСама собі, і на МикитуНеначе глянула!.. Горить!Горить Микита в сірій свиті!Шеляга виймає,І за того остатньогоМузику наймає,І нерівню титарівнуУ танець вітає!!«Одчепися, пройдисвіте! —І зареготалась Титарівна.– Хіба тобіНаймичок не стало!»Насміялась титарівнаЗ бідного Микити.Насміялася при людях,Що він в сірій свиті!
Буде тобі, титарівно!Заплачеш, небого,За ті сміхи!..Де ж Микита?В далеку дорогуПішов собі… З того часуНе чуть його стало…З того часу титарівніЩось такеє сталось!Додому плачучи прийшла,І спати плачучи лягла,І не вечеряла!.. не спала,Яка лягла, така і встала,Мов одуріла! Що робить?Сама не знає! А Микита,Неначе сич, у сірій свитіПеред очима все стоїть!Мара, та й годі! Титарівно!В недобрий час з того нерівніТи насміялась… Стало жальТобі його… Нудьга, печальІ сором душу оступила,І ти заплакала! Чого?Того, що тяжко полюбилаМикиту бідного того!Диво дивнеє на світіЗ тим серцем буває!Увечері цурається,Вранці забажає!Та так тяжко забажає,Що хоч на край світаШукать піде… Отак теперНе знає, де дітись,Титарівна… Хоч у воду,Аби до Микити… …Стережітесь, дівчаточка,Сміятись з нерівні,Щоб не було і вам того,Що тій титарівні!Як та билина засихала,А батько, мати турбувались,На прощу в Київ повезли.Святими травами поїли,І все-таки не помогли!Втоптала стежку на могилу,Все виглядать його ходила,І стежка стала заростать,Бо вже не здужає і встать.Так от що сміхи наробили!А він канув, провалився;Його вже й забули,
Чи й був коли? Год за годомТри годи минули.На четвертий год в неділюУ оранді на селіНа широкому століСліпі лірники сиділи;По шелягу бралиІ ту саму грали,Що й позаторік. ДівчатаТак само дрібно танцювали,Як і позаторік.Завзятий,У синій шапці, у жупані,В червоних, як калина, штанях,Навприсідки вліта козак,Та ще й приспівує отак:«Та спасибі батькові,Та спасибі матері,Що нас добули!Як нас добували,Жито розсипалиВночі на печі…»«Горілки! Меду! Де отаман?Громада? Соцький? Препогане,Мерзенне, мерзле парубоцтво,Ходіте биться! Чи бороться,Бо я борець!..»Не неділю,Не дві, не три і не чотири!Як тій болячці, як тій хирі,Громадою годилиТому борцеві… Вередує,Як той панич… І де взялосьТаке хиренне? Все селоПроклятого не нагодує.А він собі гуляє, п'єТа хлопцям жалю завдаєТими дівчатами. ДівчатаАж понедужали за ним.Такий хороший та багатий!Уже й не бореться ні з ким,А так собі гуляє,Та вечорами у садочокДо титаря вчащає.А титарівна зустрічає,Приспівує, примовляє:«Чи не той це Микита,Що з вильотами свита?»Той це, той, що на селіТи насміялася колись.А тепер сама до його