3 ноября [1860, С.-Петербург]
ЯКБИ З КИМ СІСТИ ХЛІБА З'ЇСТИ…
Якби з ким сісти хліба з'їсти,Промовить слово, то воно б,Хоч і як-небудь на сім світі,А все б таки якось жилось.Та ба! Нема з ким. Світ широкий,Людей чимало на землі…А доведеться одинокимВ холодній хаті кривобокійАбо під тином простягтись.Або… Ні. Треба одружитись,Хоча б на чортовій сестрі!Бо доведеться одурітьВ самотині. Пшениця, житоНа добрім сіялись лану,А люде так собі пожнутьІ скажуть: «Десь його убито,Сердешного, на чужині…»О, горе, горенько мені!
4 ноября [1860, С.-Петербург]
І ДЕНЬ ІДЕ, І НІЧ ІДЕ…
І день іде, і ніч іде.І, голову схопивши в руки,Дивуєшся, чому не йдеАпостол правди і науки?
5 ноября [1860, С.-Петербург]
ТЕЧЕ ВОДА З-ПІД ЯВОРА…
Тече вода з-під явораЯром на долину.Пишається над водоюЧервона калина.Пишається калинонька,Явор молодіє,А кругом їх верболозиЙ лози зеленіють.Тече вода із-за гаюТа попід горою.Хлюпощуться качаточкаПомеж осокою.А качечка випливаєЗ качуром за ними,Ловить ряску, розмовляєЗ дітками своїми.Тече вода край города.Вода ставом стала.Прийшло дівча воду брати,Брало, заспівало.Вийшли з хати батько й матиВ садок погуляти,Порадитись, кого б то їмСвоїм зятем звати?
7 ноября [1860, С.-Петербург]
ЯКОСЬ-ТО ЙДУЧИ УНОЧІ…
Якось-то йдучи уночіПонад Невою… та, йдучи,Міркую сам-таки з собою:«Якби-то, – думаю, – якбиНе похилилися раби…То не стояло б над НевоюОцих осквернених палат!Була б сестра, і був би брат,А то… нема тепер нічого…Ні бога навіть, ні півбога.Псарі з псарятами царять,А ми, дотепні доїжджачі,Хортів годуємо та плачем».Отак-то я собі вночі,Понад Невою ідучи,Гарненько думав. І не бачу,Що з того боку, мов із ями,Очима лупа кошеня —А то два ліхтаря горятьКоло апостольської брами.Я схаменувся, осінивсьСвятим хрестом і тричі плюнувТа й знову думать заходивсьПро те ж таки, що й перше думав.
13 ноября [1860, С.-Петербург]
БУВАЛИ ВОЙНИ Й ВІЙСЬКОВІ СВАРИ…
Бували войни й військовії свари:Галаґани, і Киселі, і Кочубеї-НагаїБуло добра того чимало.Минуло все, та не пропало,Остались шашелі: гризуть,Жеруть і тлять старого дуба…А од коріння тихо, любоЗелені парості ростуть.І виростуть; і без сокири,Аж зареве та загуде,Козак безверхий упаде,Розтрощить трон, порве порфиру,Роздавить вашого кумира,Людськії шашелі. Няньки,Дядьки отечества чужого!Не стане ідола святого,І вас не стане, – будякиТа кропива – а більш нічогоНе виросте над вашим трупом.І стане купою на купіСмердячий гнів, – і все те, всеПотроху вітер рознесе,А ми помолимося богуІ небагатії, невбогі.
26 ноября [1860, С.-Петербург]
Н. Т
Великомученице кумо!Дурна єси та нерозумна!В раю веселому зросла,Рожевим цвітом процвілаІ раю красного не зріла,Не бачила, бо не хотілаПоглянути на божий день,На ясний світ животворящий!Сліпа була єси, незряща,Недвига серцем; спала деньІ спала ніч. А кругом тебеТворилося, росло, цвіло,І процвітало, і на небоХвалу творителю несло.А ти, кумасю, спала, спала,Пишалася, та дівувала,Та ждала, ждала жениха,Та ціломудріє хранила,Та страх боялася гріхаПрелюбодійного. А силаСатурнова іде та йде,І гріх той праведний плете,У сиві коси заплітай,А ти ніби недобачаєш:Дівуєш, молишся, та спиш,Та матір божію гнівишСвоїм смиренієм лукавим.Прокинься, кумо, пробудисьТа кругом себе подивись,Начхай на ту дівочу славуТа щирим серцем, нелукавоХоть раз, сердего, соблуди.
2 декабря [1860, С.-Петербург]
ЗІЙШЛИСЬ, ПОБРАЛИСЬ, ПОЄДНАЛИСЬ…
Зійшлись, побрались, поєднались,Помолоділи, підросли.Гайок, садочок розвелиКругом хатини. І пишались,Неначе князі. Діти грались,Росли собі та виростали…Дівчаток москалі украли,А хлопців в москалі забрали,А ми неначе розійшлись,Неначе брались – не єднались.
5 декабря [1860, С.-Петербург]
КУМА МОЯ І Я…