Кума моя і яВ Петрополіськім лабіринтіБлукали ми – і тьма, і тьма…«Ходімо, куме, в піраміду,Засвітим світоч». І зайшли,Єлей і миро принесли.І чепурненький жрець Ізіди,Чорнявенький і кавалер,Скромненько длань свою простер,І хор по манію лакея,Чи то жерця:«Во Іудеї Бисть цар Саул».Потім хорРевнув з Бортнянського. «О, скорбь,О, скорбь моя! О, скорбь велика!»
[Друга половина вересня – грудень 1860, С.-Петербург]
ЧИ НЕ ПОКИНУТЬ НАМ, НЕБОГО…
Чи не покинуть нам, небого,Моя сусідонько убога,Вірші нікчемні віршуватьТа заходиться риштуватьВози в далекую дорогу,На той світ, друже мій, до бога,Почимчикуєм спочивать.Втомилися, і підтоптались,І розуму таки набрались,То й буде з нас! Ходімо спать,Ходімо в хату спочивать…Весела хата, щоб ти знала!..Ой не йдімо, не ходімо,Рано, друже, рано —Походимо, посидимо —На сей світ поглянем…Поглянемо, моя доле…Бач, який широкий,Та високий, та веселий,Ясний та глибокий…Походимо ж, моя зоре…Зійдемо на гору,Спочинемо, а тим часомТвої сестри-зорі,Безвічнії, попід небомПопливуть, засяють.Підождемо ж, моя сестро,Дружино святая!Та нескверними устамиПомолимось богу,Та й рушимо тихесенькоВ далеку дорогу —Над Летою бездонноюТа каламутною.Благослови мене, друже,Славою святою. 14 февраляА поки те, та се, та оне…Ходімо просто-навпростецьДо Ескулапа на ралецьЧи не одурить він ХаронаІ Парку-пряху?.. І тойді,Поки б химерив мудрий дід,Творили б, лежа, епопею,Парили б скрізь понад землею,Та все б гекзаметри плели,Та на горище б однеслиМишам на снідання. А потімСпівали б прозу, та по нотах,А не як-небудь… Друже мій,О, мій сопутниче святий!
Поки огонь не захолонув,Ходімо лучче до Харона —Через Лету бездоннуюТа каламутнуюПерепливем, перенесемІ Славу святую —Молодую, безвічную.Або цур їй, друже,І без неї обійдуся —Та як буду здужать,То над самим ФлегетономАбо над Стіксом, у раю,Неначе над Дніпром широким,В гаю – предвічному гаю,Поставлю хаточку, садочокКругом хатини насаджу;Прилинеш ти у холодочок,Тебе, мов кралю, посаджу.Дніпро, Україну згадаєм,Веселі селища в гаях,Могили-гори на степах —І веселенько заспіваєм…
15 февраля [1861, С.-Петербург]
ЗА ЩО МИ ЛЮБИМО БОГДАНА?
За що ми любимо Богдана?За те, що москалі його забули,У дурні німчики обулиВеликомудрого гетьмана.
1845–1846
ЯКБИ-ТО ТИ, БОГДАНЕ П'ЯНИЙ…
Якби-то ти, Богдане п'яний,Тепер на Переяслав глянув!Та на Замчище подививсь!Упився б! здорово упивсь!І препрославлений козачийРозумний батьку!.. і в смердячійЖидівській хаті б похмеливсьАбо в калюжі утопивсь,В багні свинячім.Амінь тобі, великий муже!Великий, славний! та не дуже…Якби ти на світ не родивсьАбо в колисці ще упивсь…То не купав би я в калюжіТебе преславного. Амінь.
18 серпня 1859 в Переяславі
ІНШІ РЕДАКЦІЇ
МОСКАЛЕВА КРИНИЦЯ (ПОЕМА, ПЕРША РЕДАКЦІЯ)
– Не варт, єй-богу, жить на світі!..– То йди топись! – А жінка! Діти?– Ото ж то, бачиш, не бреши!А сядь лишень та напишиОцю бувальщину… То, може,Інако скажете, небоже.Пиши отак: булоСело.Та щоб не лізти на чужину,Пиши: у нас на Україні.А в тім селі вдова жила,А у вдови дочка булаІ син-семилітокДобро, мавши дітокУ розкоші, хвалиш бога…А вдові убогійМабуть, не до того,Бо залили за шкуру сала,Трохи не пропала.Думала – в черниціАбо йти топиться,Так жаль маленьких діток стало!Звичайне, мати, що й казать!Та, може, снився-таки й зять:Бо вже Катруся підросталаЧи вже ж їй вік продівувать,Зносити брівоньки нізащо?..Ні, дівонька вона не та!Таки ж у тім селі, трудящий!(Бо всюди сироти – ледащо)У наймах виріс сирота,Неначе батькова дитина!То сяк, то такПридбав сірома грошенят,Одежу справив, жупанинуТа ні відсіль і ні відтільНа ту сирітську копійчинуКупив садочок і хатину,Подякував за хліб і сільІ за науку добрим людямТа до вдовівни навпростецьШелесть за рушниками!Не торгувались з старостами,(Як те буває між панами)Не торгувавсь і панотецьУсім на диво та на чудо!