А в неділю або в свято,Мов причепуриться,Шкандибає на вдовинуПустку подивиться.Сяде собі у садочку…І вдову згадаєІ за її грішну душуПсалтир прочитає.Катерину о здравіїТихенько пом'яне!Утре сльози – все од бога —Й веселенький стане.А в петрівку і в спасівкеНе спочине в школі,Бере заступ і лопату,Шкандибає в поле…І край шляху при долині– Отже, не вгадаєш,Що каліка виробляє,– Криницю копає!Та й викопав. На те літоКриницю святили,На самого маковія,І дуб посадилиНа прикмету проїзжачим.А на друге літоМоскаля вже неживогоНайшли в балці дітиКоло самої криниці —Вийшов подивитьсяОстанній раз, сіромаха,На свою криницю.Громадою при долиніЙого поховалиІ долину і криницюНа пам’ять назвалиМоскалевою. На спасаАбо маковіяІ досі там воду святять.І дуб зеленіє.Хто йде, їде – не минаютьЗеленого дуба,В холодочку посідаютьТа тихо та любо,П’ючи воду погожую,Згадують Максима…Отак живіть, недоуки,То й жить не остине.
[Кінець червня-грудень 1847, Орська кріпость]
ТАРАСОВА НІЧ (ДРУГА РЕДАКЦІЯ)
На розпутті кобзар сидитьТа на кобзі грає;Кругом хлопці та дівчата —Як мак процвітає.Грає кобзар, приспівує,Вимовля словами,Як москалі, орда, ляхиБились з козаками;Як збиралась громадонькаВ неділеньку вранці;Як ховали отаманаВ зеленім байраці.Грає кобзар, виспівує —Аж лихо сміється…«Була колись гетьманщина,Та вже не вернеться.»«Встає хмара з-за Лиману,А другая з поля;Зажурилась Україна —Така її доля!Зажурилась, заплакала,Як мала дитина.Ніхто її не рятує…Козачество гине;Гине слава лицарськая,Немає де дітись;Виростають нехрещеніКозацькії діти;Кохаються невінчані;Без попа ховають;Запродана жидам церков,В церков не пускають!Як та галич поле крив,Ляхи, уніатиНалітають – нема комуПорадоньки дати.Обізвався Наливайко —Не стало кравчини!Обізвавсь козак ПавлюгаЗа нею полинув!Обізвавсь Тарас ТрясилоВолю рятувати,Обізвався, орел сизий,Та й дав ляхам знати!Вже не три дні, не три ночіБ'ється пан Трясило.Од Лимана до ТрубайлаТрупом поле крилось.Ізнемігся наш Трясило,Тяжко зажурився,
А поганець КонецпольськийТому звеселився;Зібрав шляхту всю докупиТа й ну частовати.Зібрав Тарас козаченьків —Поради прохати:«Отамани товариші,Брати мої, діти!Дайте мені порадоньку,Що будем робити?Бенкетують вражі ляхи —Наше безголов'я».«Бенкетують, препоганіСобі на здоров'я!Нехай, кляті, бенкетують,Поки сонце зайде,А ніч-мати дасть пораду, —Козак ляха знайде».Лягло сонце за горою,Зірки засіяли,А козаки, як та хмара,Ляхів обступали.Як став місяць серед неба,Ревнула гармата;Прокинулись ляшки-панки —Нікуди втікати!Прокинулись ляшки-панки,Та й не повставали:Встало сонце – ляшки-панкиПокотом лежали.Червоною гадюкоюНесе Альта вісти,Щоб летіли круки з поляТа ляшеньків їсти.Налетіли гайворониВельможних будити…Зібралося козачествоБогу помолитись.Закрякали гайворони,Виймаючи очі,Заспівали козаченькиПісню тії ночі,Тії ночі кривавої,Що славною сталаТарасові, козачеству,Ляхів що приспала.Над річкою, в чистім полі,Могила чорніє;Де кров текла козацькая,Трава зеленіє.Сидить крячок на могилі
Та з голоду кряче…Згада козак колишнеє,Згада та й заплаче!»Умовк кобзар, сумуючи:Щось руки не грають.Кругом хлопці та дівчатаСлізоньки втирають.Пішов кобзар по улиці —З журби як заграє!Кругом хлопці навприсядки,А він вимовляє:«Нехай буде отакечки!Сидіть, діти, у запечку,А я з журби та до шинку,Найду в шинку свою жінку,Найду жінку, почастую,Та з ворогів покепкую».