[6 листопада 1838, Петербург]
ГАМАЛІЯ (ДРУГА РЕДАКЦІЯ)
«Ой, нема, нема ні вітру, ні хвиліІз нашої України!Чи там раду радять, як на турка стати,Не чуємо на чужині.Ой повій, повій, вітре, через мореТа з Великого Лугу,Суши наші сльози, заглуши кайдани,Розвій нашу тугу.Ой, заграй, заграй, синесеньке море,Та під тими байдаками,Що пливуть козаки, тілько мріють шапки,Та на сей бік за нами.Ой боже наш, боже, хоч і не за нами,Неси ти їх з України:Почуємо славу, козацькую славу,Почуємо та й загинем».Отак у Скутарі козаки співали;Співали, сердеги, а сльози лились;Лилися козацькі, тугу домовляли.Босфор аж затрясся, бо зроду не чувКозацького плачу; застогнав широкий,І шкурою, сірий бугай, стрепенув,І хвилю, ревучи, далеко-далекоУ синєє море на ребрах послав.І море ревнуло Босфорову мову,У Лиман погнало, а Лиман ДніпровіТую журбу-мову на хвилі подав.Зареготався дід наш дужий,Аж піна з уса потекла.«Чи спиш, чи чуєш, брате Луже?Хортице! сестро?»ЗагулаХортиця з Лугом: «Чую! чую!»І Дніпр укрили байдаки,І заспівали козаки:«У туркені, по тім боці,Хата на помості.Гай, гай! море, грай,Реви, скелі ламай!Поїдемо в гості.До вашої мостіУ туркені у кишеніТаляри-дукати.Не кишені трусить,Не дукати личить —Будемо гулятиБратів визволяти.У туркені яничариІ баша на лаві.Гой-ги, вороги!
Ми не маєм ваги!Наша воля й слава!»Пливуть собі співаючи,Море вітер чує;Попереду ГамаліяБайдаком керує.Гамалію, серце мліє:Сказилося море.«Нехай казиться», – й сховалисьЗа хвилі – за гори.Дрімає в гаремі – в садах Візантія,І Скутар дрімає; Босфор клекотить,Неначе скажений, то стогне, то виє:Йому Візантію хочеться збудить.«Не буди, Босфоре: буде тобі горе,Твої білі ребра піском занесу,У мул поховаю! – реве синє море.– Хіба ти не бачиш, яких я несуГостей до султана?»Так море спиняло(Любило завзятих усатих слав'ян).Босфор схаменувся. Туркеня дрімала,Дрімав у гаремі ледачий султан.Тілько у Скутарі, в тюрмі, не дрімаютьКозаки сердеги. Чого вони ждуть?По-своєму бога в кайданах благають,А хвилі на той бік ідуть та ревуть.«О, милий боже України!Не дай пропасти на чужині,В неволі вольним козакам!І сором тут, і сором тамВставать з чужої домовини,На суд твій праведний прийти,В залізах руки принестиІ перед всіми у кайданахСтать козакові…» – «Ріж і бий!Мордуй невіру-бусурмана!» —Кричать за муром. Хто такий?Гамалію, серце мліє:Скутар скаженіє!«Нехай сказиться» – з твердиніКричить Гамалія.Реве гарматами Скутара,Ревуть, лютують вороги;Козацтво преться без ваги —І покотились яничари.Гамалія по Скутарі —По пеклу гуляє,Сам кайдани розбиває,Братів визволяє.«Вилітайте, сірі птахи,
На базар до паю!»Стрепенулись соколята,Бо давно не чулиХрещеної тії мови.І ніч стрепенулась:Не бачила стара матиКозацької плати.Не лякайся, подивисяНа бенкет козачий.Темно всюди, мов у будень,А свято чимале.Не злодії з ГамаліємЇдять нишком салоБез шашлика. «Засвітимо!»До самої хмариЗ щоглистими кораблямиПалає Скутара.Візантія пробуркалась,Витріщила очі,Переплива на помогу,Зубами скрегоче.Реве, лютує Візантія,Руками берег достає;Достала, зикнула, встає…І на списах в крові німіє.Скутар, мов пекло те, палає;Через базари кров тече,Босфор широкий доливає.Неначе птахи чорні в гаї,Козацтво сміливо літає.Ніхто на світі не втече;Огонь запеклих не пече.Руйнують мури, срібло, злотоНесуть шапками козакиІ насипають байдаки.Горить Скутар, стиха робота,І хлопці сходяться; зійшлись,Люльки з пожару закурили,На байдаки – та й поплили,Рвучи червоні гори-хвилі.Пливуть собі, ніби з дому,Так буцім гуляють,Та, звичайне запорожці,Пливучи співають:«Наш отаман Гамалія,Отаман завзятий:Забрав хлопців та й поїхавПо морю гуляти,По морю гуляти,Слави добувати,Із турецької неволіБратів визволяти.