* * *
Ой, сип воду, водуТа пошукай броду, броду…»«Годі, годі! – кричить Ґонта.Годі, погасає.Світла, діти!.. А де Лейба?Ще його немає?Найти його та повісить.Петелька свиняча!Гайда, діти! погасаєКаганець козачий».А Галайда: «Отамане!Погуляймо, батьку!Дивись – горить; на базаріІ видко, і гладко.Потанцюєм. Грай, кобзарю!»«Не хочу гуляти!Огню, діти! дьогтю, клоччя!Давайте гармати;В потайники пустіть огонь!Думають, жартую!»Заревіли гайдамаки:«Добре, батьку! чуєм!»Через греблю повалили,Гукають, співають.А Галайда кричить: «Батьку!Стійте!.. пропадаю!Постривайте, не вбивайте:Там моя Оксана.Годиночку, батьки мої!Я її достану!»«Добре, добре!.. Залізняче,Гукни, щоб палили.Преподобиться з ляхами…А ти, сизокрилий,Найдеш іншу».Оглянувся —Галайди немає.Ревуть гори – і будинокЗ ляхами гуляєКоло хмари. Що осталось,Пеклом запалало…«Де Галайда?» – Максим кличе.І сліду не стало…Поки хлоп'ята танцювали,Ярема з Лейбою прокралисьАж у будинок, в самий льох;Оксану вихопив чуть живуЯрема з льоху та й полинувУ Лебедин…
ЛЕБЕДИН
«Я сирота з Вільшаної,Сирота, бабусю.Батька ляхи замучили,А мене… боюся.Боюсь згадать, моя сиза…Узяли з собою.Не розпитуй, бабусенько,Що було зо мною.Я молилась, я плакала,Серце розривалось,Сльози сохли, душа мерла…Ох, якби я знала,Що побачу його ще раз,Що побачу знову,Вдвоє, втроє б витерпілаЗа єдине слово!Вибачай, моя голубко!Може, я грішила,Може, бог за те й карає,Що я полюбила,Полюбила стан високийІ карії очі,Полюбила, як уміла,Як серденько хоче.Не за себе, не за батькаМолилась в неволі,Ні,бабусю, а за його,За милого, долю.Карай, боже! твою правдуЯ витерпіть мушу.Страшно сказать: я думалаЗанапастить душу.Якби не він, може б… може,І занапастила.Тяжко було! Я думала:«О, боже мій милий!Він сирота, – хто без менеЙого привітає?Хто про долю, про недолю,Як я, розпитає?Хто обійме, як я, його?Хто душу покаже?Хто сироті убогомуДобре слово скаже?»Я так думала, бабусю,І серце сміялось:«Я сирота: без матері,
Без батька осталась,І він один на всім світі,Один мене любить;А почує, що я вбилась,То й себе погубить».Так я думала, молилась,Ждала, виглядала.Нема його, не прибуде,Одна я осталась…»Та й заплакала. Черниця,Стоя коло неї,Зажурилась. «Бабусенько!Скажи мені, де я?»«В Лебедині, моя пташко,Не вставай: ти хвора».«В Лебедині! чи давно я?»«Ба ні, позавчора».«Позавчора?.. Стривай, стривай…Пожар над водою…Жид, будинок, Майданівка…Зовуть Галайдою…»«Галайдою ЯремоюСебе називаєТой, що привіз…»«Де він, де він?Тепер же я знаю!..»«Через тиждень обіцявсяПрийти за тобою».«Через тиждень! через тиждень!Раю мій, покою!Бабусенько, минуласяЛихая година!Той Галайда – мій Ярема!..По всій УкраїніЙого знають. Я бачила,Як села горіли;Я бачила – кати-ляхиТрусилися, мліли,Як хто скаже про Галайду.Знають вони, знають,Хто такий, і відкіля він,І кого шукає!..Мене шукав, мене найшов.Орел сизокрилий!Прилітай же, мій соколе,Мій голубе сизий!Ох, як весело на світі,Як весело стало!Через тиждень, бабусенько..Ще три дні осталось.Ох, як довго!..
«Загрібай, мамо, жар, жар,Буде тобі дочки жаль, жаль…Ох, як весело на світі!А тобі, бабусю,Чи весело?» «Я тобою,Пташко, веселюся».«А чом же ти не співаєш?»«Я вже одспівала…»Задзвонили до вечерні;Оксана осталась,А черниця, помолившись,В храм пошкандибала.Через тиждень в ЛебединіУ церкві співали:Ісаія, ли й куй!Вранці Ярему вінчали;А ввечері мій Ярема(От хлопець звичайний!),Щоб не сердить отамана,Покинув Оксану:Ляхів кінча; з ЗалізнякомВесілля справляєВ Уманщині, на пожарах.Вона виглядає,Виглядає, чи не їдеЗ боярами в гості —Перевезти із келіїВ хату на помості.Не журися, сподівайсяТа богу молися.А мені тепер на УманьТреба подивитись.
ҐОНТА В УМАНІ
Хвалилися гайдамаки, на Умань ідучи:«Будем драти, пане-брате,З китайки онучі».Минають дні, минає літо,А Україна, знай, горить;По селах голі плачуть діти —Батьків немає. ШелеститьПожовкле листя по діброві;Гуляють хмари; сонце спить;Нігде не чуть людської мови;Звір тілько виє по селу,Гризучи трупи. Не ховали,Вовків ляхами годували,Аж поки снігом занеслоОгризки вовчі…Не спинила хуртовинаПекельної кари:Ляхи мерзли, а козакиГрілись на пожарі.Встала й весна, чорну землюСонну розбудила,Уквітчала її рястом,Барвінком укрила;І на полі жайворонок,Соловейко в гаїЗемлю, убрану весною,Вранці зустрічаютьРай, та й годі! А для кого?Для людей. А люде?Не хотять на його й глянуть,А глянуть – огудять.Треба кров'ю домальовать,Освітить пожаром;Сонця мало, рясту мало,І багато хмари.Пекла мало!.. Люде, люде!Коли-то з вас будеТого добра, що маєте?Чудні, чудні люде!Не спинила весна крові,Ні злості людської.Тяжко глянуть; а згадаєм —Так було і в Трої.Так і буде.ГайдамакиГуляють, карають;Де проїдуть – земля горить,Кров'ю підпливає.Придбав Максим собі сина