А прикріплені до стін камери стеження нагадували відвідувачам: «Ми вас бачимо. Нічого не чіпати».
— Хоч одна з них справжня? — поцікавився Ленґдон, показуючи на камери.
— Звичайно, що ні, — відказав Фаш.
Ленґдон не здивувався. Відеоспостереження в таких великих музеях було надто дороге й неефективне. Аби простежити, що відбувається в усіх незліченних галереях, Луврові довелося б найняти кілька сотень технічних працівників. І тому більшість великих музеїв використовували так звану систему затримання. «Не сподівайтесь тримати злодіїв поза межами. Тримайте їх усередині». Система активувалась після будь-якого дотику до експоната, і якщо таке трапилося, усі виходи з галерей миттю блокувались, і зловмисник опинявся за ґратами ще навіть до прибуття поліції.
Попереду в глибині викладеного мармуром коридору чулися чиїсь голоси. Схоже, галас долинав із великого алькова праворуч. Звідти в коридор лилося яскраве світло.
— Кабінет куратора, — пояснив капітан.
І ось нарешті Ленґдон побачив розкішний кабінет Соньєра: стіни вкриті деревом теплого відтінку, роботи старих майстрів, величезний старовинний письмовий стіл, а на ньому — двофутова статуя рицаря в повній амуніції. У приміщенні було декілька поліцейських, вошї'ршмовляли по мобільних телефонах, щось записували. Один сидів за письмовим столом Соньєра і друкував на лептопі. Очевидно, цієї ночі кабінет куратора перетворився на тимчасовий командний пункт Центрального управління судової поліції.
— Messieurs! — голосно мовив Фаш, і всі чоловіки разом обернулися. — Ne nous dérangez pas sous aucun prétexte. Entendu?[7]
Усі присутні дружно закивали на знак розуміння.
Ленґдонові не раз доводилося вішати на двері номера в готелі табличку з написом «NE PAS DERANGER», тож він зрозумів суть наказу капітана. Фаша й Ленґдона не можна було турбувати за жодних умов.
Залишивши колег у кабінеті, Фаш вийшов і повів Ленґдона далі напівтемним коридором. Попереду десь за тридцять ярдів виднівся вхід до найпопулярнішої частини Лувру — la Grande Galerie — довжелезного кдридору, де на стінах висіли найцінніші полотна музею, шедеври італійського живопису. Ленґдон уже здогадався: саме там знайшли тіло Соньєра — на фотознімку чітко було видно славнозвісну паркетну підлогу Великої галереї.
Коли вони підійшли ближче, Ленґдон побачив, що вхід до галереї перекритий величезними сталевими ґратами, схожими на ті, які використовували в середньовічних замках для захисту від армій мародерів.
— Система затримання, — пояснив Фаш.
Навіть у темряві ця перешкода виглядала грізно, здавалося, її не подолає й танк. Ленґдон почав вдивлятися крізь товсті ґрати в напівтемні ніші Великої галереї.
— Після вас, месьє Ленґдон, — почув він.
Ленґдон здивовано обернувся. «Куди після мене?»
Фаш показав на низ ґрат.
Ленґдон придивився уважніше. У темряві він не помітив: ґрати були підняті приблизно на два фути так, що під ними можна було проповзти.
— Ця секція поки ще закрита для служби безпеки Лувру, — пояснив Фаш. — Моя команда з науково-технічного відділу поліції щойно закінчила огляд. — Він показав на отвір знизу. — Прошу. Пролазьте.
Ленґдон подивився спочатку на вузьку щілину під важкими ґратами, тоді на самі ґрати. «Він що, жартує?» Ґрати скидалися на гільйотину, готову щомиті впасти на непрошеного гостя.
Фаш щось пробурчав французькою і глянув на годинник. А тоді став навкарачки і протиснув своє доволі огрядне тіло попід ґратами. Опинившись по той бік, він став і очікувально подивився на Ленґдона.
Ленґдон зітхнув. Опустився на коліна, потім сперся долонями на гладкий паркет, ліг на живіт і поповз попід ґратами. На півдорозі комір його твідового піджака зачепився за край металевого прута, і Ленґдон боляче вдарився об нього потилицею.
«Дуже шляхетно, Роберте», — сказав він собі, остаточно вибрався з-під ґрат і насилу звівся на ноги. І цієї ж миті зрозумів: попереду дуже довга ніч.
Розділ 5
Мюррей-хілл-плейс — нова штаб-квартира і діловий центр «Опус Деї» — розташований у Нью-Йорку на Лексінґтон-авеню, 243. Це — вежа площею 133 000 квадратних футів і вартістю понад 47 мільйонів доларів, викладена червоною цеглою і вапняком, який добувають у штаті Індіана. Спроектували цю споруду архітектори з фірми «Мей і Пінска», і в ній налічується понад сто спалень, шість їдалень, є бібліотеки, вітальні, конференц-зали й офіси. На третьому, дев’ятому і шістнадцятому поверхах є каплиці, оздоблені різьбленими орнаментами й мармуром. Увесь сімнадцятий поверх відведено під приватну резиденцію. Чоловіки заходять у будівлю крізь головний вхід на Лексінґтон-авеню. Жінки ж послуговуються входом із бокової вулиці і, перебуваючи всередині, постійно відокремлені від чоловіків «акустично й візуально».
7
Messieurs! Ne nous dérangez pas sous aucun prétexte. Entendu?