Вістінґ намагався перемкнути свої плани й візії на практичний рівень, вималювати собі картину, яке значення матимуть зміни для поліційної щоденної рутини. Інколи його роздуми уривав телефонний дзвінок. Запитували переважно про стан поточних справ, а він не міг ані вичерпно відповісти на запитання, ані переадресувати іншій компетентній особі. Відділ, яким він керував, був невеликий, саме оптимальний за величиною, щоб контролювати найнеобхідніші його функції.
Десь перед четвертою знову пустився дощ. Злива сікла віконні шибки. Вістінґ ще посидів з пів години, а тоді вимкнув комп’ютера і вийшов з кабінету.
Дорогою до Кляйвера йому довелося висіти на хвості в шкільного автобуса. То був єдиний вид колективного транспорту в тій місцевості. Він ходив двічі вранці й двічі у вечірні години, зупинявся там, де мешкали школярі, або на вимогу перехожих на дорозі. Двадцять чотири роки тому, 10 жовтня, автобусом увесь день кермував той самий водій. Він точно пам’ятав, що того дня Катаріни Гауґен серед його пасажирів не було.
Автобус перед автом Вістінґа з’їхав на узбіччя і зупинився. Вузька дорога не дозволяла проїхати повз нього. Вістінґ чекав, доки автобус чмихне чорним димом і рушить далі.
Двоє хлопчаків з наплічниками перейшли перед ним дорогу, і тоді він теж рушив.
Катаріна Гауґен водила сріблястий «ґольф» і «кавасакі Z650», віддавала перевагу все ж мотоциклові. Але того дня авто й мотоцикл стояли в гаражі. Що більше пошукова команда розширювала радіус навколо будинку, то ясніше ставало, що Катаріну хтось мусив викрасти.
Вістінґ скинув швидкість, завернув на доріжку до садиби Мартіна Гауґена. Дощ вимив у гравії глибокі канави. Гупаючи по вибоїнах, Вістінґ заїхав на подвір’я.
Іншого авта перед будинком не було.
Він поставив автомобіля на те місце, що й уранці. Кішка, ще розчухраніша, ніж кілька годин тому, знову підбігла до нього, щойно він вийшов з авта. Вістінґ рушив за нею до невеличкого дашка над входом, куди не долітав дощ. Подзвонив у двері, хоч наперед знав, що ніхто не відчинить. Мартіна Гауґена вдома не було.
Ще раз набрав його номер, слухав гудки, доки знову ввімкнувся автовідповідач.
Кішка терлася до ніг. У животі зашкребла тривога. Вістінґ був навчений, що в таких ситуаціях найвірогідніший варіант — найгірший, і все ж дошукувався імовірних причин відсутності Мартіна Гауґена: семінар на роботі, понаднормові, інша домовленість. Вістінґ допускав, що Мартін міг зустрітися з жінкою і поїхати після роботи до неї додому.
Він вийшов з-під дашка, обійшов будинок. Вогка земля в лісі пахла солодкавим духом. Там, де закінчувався моріжок і починалися кущі, вилася стежка у хащі. Її тут давно протоптали. Катаріну теж тоді шукали вздовж цієї стежки. З роками вона дедалі більше заростала, але тепер скидалося на те, що її знову розчистили.
Кішка стала перед стежкою, дивлячись на прогалину між деревами. Вістінґ сховався під накриттям веранди. Зазирнув досередини, але за кілька годин його відсутності тут нічого не змінилося.
Уже ступивши крок до сходів з веранди, він щось помітив за шторою. То була маленька відеокамера. Проста, бездротова модель за невеликі гроші. Вічко камери дивилося на сад позаду будинку. Якби зараз хтось сидів перед монітором, то побачив би його обличчя на весь екран.
Відступивши крок назад, Вістінґ наткнувся спиною на садовий стіл. їм тепер часто повідомляли про злам помешкань чи завдану шкоду, додаючи записи з відеокамер. Крихітні камери мали високу якість, а сучасні технології дозволяли через інтернет спостерігати за тим, що відбувалося вдома, з будь-якого кутка світу. Коли двадцять чотири роки тому зникла Катаріна, поліція зібрала всі касети з бензозаправок та інших місць, де вівся відеонагляд. Зображення на плівках було зернисте, впізнати людей було важко. Відеокасети досі лежали в сховищі речових доказів, але Вістінґ сумнівався, чи поліція ще має відповідну апаратуру для перегляду.
Він перейшов до іншого вікна. Кімната облаштована для гостей, але Вістінґ знав, що спершу планувалася як дитяча. На підлозі стояли картонні коробки. Кілька стільців викладені на стіл догори ніжками, на кермі велосипеда-тренажера — купа одягу. На письмовому столі — комп’ютер з бездротовою «мишкою» і клавіатурою. На полицях під стіною теж виставлені моделі автомобілів.