— Ми воліли б уникнути ситуації, коли він там забарикадується, — сказав поліцейський. — Може, зателефонувати й спробувати переконати його вийти з будинку.
Стіллер і Гаммер обернулися до Вістінґа.
— Позичте мені телефон, — попросив той.
Гаммер простягнув йому свій мобільний. Вістінґ набрав номер, але Мартін, вочевидь, вимкнув свій телефон.
— Заходимо? — запитав керівник операції.
— Спершу обшукайте його авто, — порадив Вістінґ.
Стіллер завів двигун, підкотився ближче, щоб зручніше було спостерігати за операцією. Керівник групи захоплення давав короткі команди. Четверо поліцейських вийшли наперед. Двоє з них страхували решту, які тримали націлені на дім пістолети. Ще кілька поліцейських підійшли до пікапа. Один зазирнув у кабіну, перш ніж відчинити дверцята.
— Чисто, — відрапортував він у рацію.
— Кузов, — підказав Вістінґ.
Він помітив свій спінінг. Той стояв прихилений до великого квіткового горщика, лише вершок виднівся. Поряд — наплічник. Видно, Мартін вийняв їх з багажника.
— Він під брезентом, — додав Вістінґ.
У рації звучали нові інструкції. Доки поліцейські тримали під прицілом будинок, двоє підійшли ззаду до пікапа. Один з них відступив на два кроки й націлив зброю на кузов, другий, тим часом, наготувався відкинути задній борт пікапа, не знімаючи пальця з кобури. Поліцейські кивнули одне одному й опустили борт кузова.
Вістінґові та двом іншим слідчим було видно зі свого авта підошви пари чобіт. Вістінґ відчинив дверцята й вийшов з авта. Поліцейський, який опускав борт, звів гачок.
— Виходь! — скомандував він.
Ніякої реакції.
Вістінґ поволі підійшов ближче. Світло-червона рідина стікала ребристою поверхнею кузова до відчиненого заднього борту. Кров і сукровиця.
Поліцейський схопив одну ногу і підтягнув Мартіна Гауґена ближче до краю кузова. Він схилився над ним, рвучко обернувся до керівника групи й провів ребром долоні по горлу. Мертвий.
Вістінґ підійшов і підтвердив, що чоловік у кузові пікапа Мартін Гауґен.
Куля увійшла в праву скроню і вийшла з протилежного боку, пробивши відро з засоленою рибою.
Гарна то була мить. Він і Мартін Гауґен сиділи на пеньках над озером і складали у відро рибу, виловлену за вихідні.
Підійшов Стіллер, став поруч. Вістінґ мовчки обернувся до нього. Цікаво, яка у своїй сутності людина, цей Стіллер? Як вчинив би в загрозливій ситуації — утік би чи напав?
— Він, справді, зізнався? — запитав Стіллер.
Вістінґ запхав руку в рукав, відчепив крихітний записувальний пристрій і простягнув йому.
— Там усе є, — сказав він. — Якщо, звісно, спрацювала твоя техніка…
Стіллер обережно взяв диктофон, неначе то була якась унікальна й коштовна річ.
Вістінґ знову обернувся до мертвого тіла Мартіна Гауґена й подумав, що в цьому випадку зовсім не йшлося про «або… або» — або про втечу, або про напад. Хоча Мартін і вважав, що успадкував агресивні інстинкти, насправді ж він утікав усі останні двадцять чотири роки. І його втеча скінчилася тут.
87
Коли Вістінґ зайшов додому до доньки, Амалія гралася на канапі з айпадом, а Ліне сиділа біля неї з ноутбуком на колінах. Обидві здавалися однаково зосередженими на своїх справах.
— Це Тумас її навчив, — сказала Ліне, не відриваючись від роботи.
Вістінґ засміявся і взяв Амалію собі на коліна. Мала не випускала з рук планшета.
— Цим безпечніше гратися, ніж кульковою ручкою, — завважив він.
Ліне не підводила голови від ноутбука.
— Я думав, ти вже поставила крапку в своїй писанині, — промовив Вістінґ.
— Це — інше, — відповіла Ліне.
— Я слухав останній подкаст, — сказав Вістінґ і похвалив її за добру роботу. — Шкода, що серія урвалася так скоро.
Він знав про заплановані шість епізодів, але серія урвалася на третьому. Коли вийшов останній подкаст, справу вже розкрили.
— Нове замовлення? — запитав він, кивнувши на ноутбук на доньчиних колінах.
— Дослідження родоводу, — Ліне підвела голову. — Ми ж маємо у нашому роду якогось Стіллера. Думала, що Адріан Стіллер наш далекий родич, але, як виявилося, ні. Навіть трохи шкода, — усміхнулася вона. — Бо він багатий і не має спадкоємців.
Вістінґ теж усміхнувся.
— Схоже, що «Стіллер» навіть не є його справжнім прізвищем, — розповідала Ліне. — У його роду немає нікого з таким прізвищем. Батьки мали прізвище «Палм». Вони живуть у Південній Африці. Він завжди називався Адріаном, а прізвище змінив, коли йому виповнилося двадцять років, і він повернувся до Норвегії, почав навчатися у Вищій школі поліції.