На третій, четвертий і п’ятий день розслідування майже все зосереджувалося на особі Стайнара Вассвіка. Поліція шукала за конкретними доказами, на яких можна було б обґрунтувати свої підозри: суперечності й обмовки або приховування фактів під час надання свідчень. Ускладнювала дізнання ще й неймовірна маломовність Стайнара Вассвіка, а той мізер, що з нього вдалося видобути, важко було перевірити. І все ж поліції поталанило намацати неузгодженість у його словах. У рамках пошукової операції один поліцейський з патрульної поліції проводив опитування місцевого населення «від-дверей-до-дверей» — обходив будинки, які тут стояли доволі далеко одні від одних і розпитував, чи хтось бачив Катаріну. Стайнар Вассвік повідомив тоді, що вона заходила до нього з книжками десь о четвертій по обіді в неділю. А через п’ять днів на допиті з Вістінґом у тюрмі, сказав, що година була, можливо, сьома. Три години різниці! Четверта — ще білий день, а сьома — уже ніч.
Якби Стайнар Вассвік не сидів уже на той момент у в’язниці, поліція могла б арештувати його, висунувши обвинувачення у неправдивих свідченнях, щоб мати хоч якесь опертя. Це дало б формальний привід для проведення обшуку в будинку на предмет перебування в ньому Катаріни.
Цілком випадково така нагода все ж з’явилася. Коли настав час відбувати покарання, обов’язковий аналіз сечі дав позитивний результат на ТНС, тетрагідроканабінол. Стайнар Вассвік курив напередодні гашиш. Ось поліція і вхопилася за цю можливість. Відкрили кримінальне провадження, що дало законні підстави для обшуку будинку, начеб для виявлення наркотиків. Знайшли одинадцять відбитків пальців Катаріни. Два на спинці стільця у кухні, три — на комоді в коридорі й два — на внутрішньому боці вхідних дверей. Ще чотири відбитки знайшли в гаражі, два з них — на мотоциклі Стайнара Вассвіка. Так, Катаріна там була, як і стверджував Вассвік, але ніщо не вказувало на його дім як на місце злочину.
Вістіґ далі гортав теку. Стайнар Вассвік не мав алібі на більшу частину дня 10 жовтня. Він працював водієм сміттєвоза в комунальному господарстві, проте звільнився, бо мав відбувати довге тюремне ув’язнення. Тиждень перед тюрмою він присвятив залагодженню усіляких практичних справ. У вівторок, 10 жовтня, ходив по крамницях одягу в супермаркеті Нурбюена. Супермаркет був зовсім новий, з новими камерами відеонагляду. Вони й зафіксували появу Вассвіка о 14.25, супроводили його по всіх крамницях, аж доки він вийшов з торговельного центру о 15.48.
На чорно-білих відеозаписах Стайнар Вассвік був одягнений у джинси, товстий светр і грубі чоботи. Чому звалив жужмом усі свої лахи в шафу, пояснив лише тим, що одяг вже старий і зношений. Більшості поліцейських у слідчій групі безладна купа одягу видалася підозрілою, але вхопитися не було за що.
Вістінґ перечитував протоколи допитів його колег з роботи й друзів-байкерів, але ніяк не міг зосередитися. Зрештою, відсунув теку і набрав номер Мартіна Гауґена. Тепер автовідповідач увімкнувся відразу, без попередніх гудків. Вістінґ сидів з телефоном у руках, а неспокій наростав дедалі більше. Ще від першого візиту до Гауґена він відчував якусь тривожність, повітря було мовби заряджене бідою, а пояснити свого відчуття він не вмів.
6
Вістінґ не знав, що йому робити далі, але відчував, що сидіти без діла теж не можна. Різко зірвався зі стільця, вийшов у коридор, схопив з вішака куртку й подався до авта.
Вечорами рух на вулицях був не такий щільний, як уранці. Автомобілів поменшало, дощ уже не так періщив.
З автостоянки Вістінґ бачив, що в усій темній будівлі поліції світилося лише в кабінеті Крістіне Тііс. Поліційна юристка або забула вимкнути світло, або ж запрацювалася допізна.
Він відімкнув вхідні двері й піднявся пішки сходами у слідчий відділ. Крістіне Тііс саме виходила з копіювальної кімнати зі стосом паперів у руках.
— Привіт! — здивовано всміхнулася вона. — Щось трапилося?
Вістінґ похитав головою.
— Лише хочу дещо перевірити, — відповів він, усе ще вірячи, що бити на сполох через зникнення Мартіна Гауґена передчасно.
— Я маю в себе в кабінеті каву, — кинула Крістіне через плече й пішла собі.