Після зміни він намагався додзвонитися додому, але слухавки ніхто не брав. Численні колеги були свідками його спроб додзвонитися до дружини аж до вечора. Вигляд, як вони стверджують, Мартін мав стривожений. Мартін зателефонував усім друзям і знайомим, але ніхто не бачив Катаріни того дня. Пізно ввечері він попросив їхнього сусіда піти до будинку й з’ясувати ситуацію, але ніщо не вказувало на присутність Катаріни вдома. Сусід обійшов будинок, позаглядав у вікна. Повідомити зміг лише, що на кухонному столі начеб лежить якась писана рукою цидулка.
Перед північчю Мартін Гауґен сів в авто і виїхав до-, дому. О 08.47 він зателефонував до поліції й повідомив про зникнення дружини.
По суті, на нинішній день відомо не більше, ніж тоді, двадцять чотири роки тому. Поліція достеменно знала, чого не сталося, чого Катаріна не робила й де вона не була, але не мала жодного уявлення, чому, як і куди вона зникла.
3
О чверть на дванадцяту Вістінґ вийшов з поліційної управи, сів в авто й поїхав на Кляйверваєн. Майже перестало дощити, небо проясніло.
Стосунки між ним і Мартіном Гауґеном дуже змінилися за ті роки, що минули. Вони щораз ставали менш формальними. Обидва чоловіки могли жартувати й реготати, розмовляти на будь-які теми, жодним словом не згадуючи про зникнення Катаріни. Кілька років тому Мартін навіть пригнав свого екскаватора і допоміг Вістінґові викорчувати кілька пеньків у його садку. Щоосені Вістінґ купував у Мартіна кілька мішків дров, а на Різдво отримував від нього ялинку з лісу за хатою. Вони разом їздили на риболовлю чи відпочити в Мартіновому літньому будиночку. Мартін Гауґен був на похороні Вістінґової дружини, Інґрід. Однак стосунки так і не переросли в справжню дружбу. Та й ніколи не змогли б перерости. Початок близькому знайомству поклали трагічні обставини, було ще щось невловне, що змушувало Вістінґа тримати дистанцію. Обидва чоловіки були однолітками. Іноді Вістінґ думав, що за інших обставин Мартін Гауґен міг би стати одним з його небагатьох, зате добрих друзів.
Через два роки після смерті Інґрід у житті Вістінґа з’явилася нова жінка. У них були теплі й щирі стосунки, але вони на цей час уже відійшли в минуле, хоч Вістінґові й хотілося продовження. Мартін Гауґен більше ніколи ні з ким не сходився, зате ще до Катаріни був у короткочасному шлюбі з на вісім років старшою за нього жінкою. Одна з тек у «справі» мала її ім’я: Інґер Лісе Тесе. За тижні слідства тека доволі розпухла, однак матеріали, пов’язані з Інґер Лісе Тесе, теж не дали жодної відповіді.
«Двірники» шкребли по вітровому склі. Вістінґ вимкнув їх.
Житлова забудова вздовж шосе дедалі рідшала, що ближче він під’їжджав до Кляйверваєн. Дорога тут стала вужчою і вибоїстою. Вістінґ проминув садки дачного товариства й невеличкий хутірець. Ліворуч від дороги стояла автослюсарна майстерня. Кілька пом’ятих кузовів валялися за парканом ще від торік.
Наближаючись до перехрестя з поштовою скринькою, від якого відгалужувалася вузька дорога, він стишив хід. На узбіччі стояла табличка з написом, що заїзд заборонено стороннім, дозволено лише мешканцям; раніше її тут не було.
Вістінґ проїхав повз табличку, глянув у дзеркало заднього огляду на червоний будинок на протилежному боці дороги, саме навпроти перехрестя. Там мешкав Стайнар Вассвік. Вістінґ уголос промовив його ім’я: «Стайнар Вассвік». Він був одним із найімовірніших підозрюваних у «справі Катаріни», і він не мав алібі. До того ж, раніше вже мав судимість за насильство.
Гравійна дорога вилася лісом. За якихось сто метрів вигулькнув з-за дерев будинок Мартіна Гауґена. За час відсутності Вістінґа Мартін на свіжо його пофарбував. Мабуть, влітку. А ще відвоював у лісу частину подвір’я. Перед будинком стало світліше й просторіше.
Від дощів посеред подвір’я утворилася чимала калабаня. Вістінґ поставив авто так, щоб, виходячи, не замочити ніг.
З килимка перед дверима підвелася кішка, потягнулась, вигнувши дугою спину, підійшла до нього.
Зазвичай навіть дзвонити не треба було. Почувши авто, Мартін визирав у вікно. Вістінґ глянув у бік будинку. Кішка ластилася до ніг, а він чекав, доки на поріг вийде господар.
Але господар не вийшов.
Вістінґ піднявся кількома сходинками на ґанок, подзвонив у двері. Кішка рушила за ним. Зсередини помешкання долинав дзенькіт дзвінка і більше жодного звуку.
У вузенькій шпарці між дверима й одвірком було видно, що замок замкнений. Вістінґ ще раз натиснув ґудзик дзвінка, нахилився й погладив кішку. Її хутро намокло від дощу.
Вістінґ обвів поглядом подвір’я. Авта Гауґена не видно. Але це ще нічого не означало. Він часто ставив авто в гараж, прибудований до будинку. Ворота гаража теж замкнені, і нема як зазирнути досередини.