Потім він підтягнувся навшпиньки до кухонного вікна. У кухні чисто прибрано, лише на столі лежав записник і кулькова ручка.
— Мартіне! — погукав він і постукав у шибку.
На верхньому аркуші записника щось написано, але на такій віддалі годі прочитати. Записник лежав приблизно на тому ж місці, що й закодована цидулка двадцять чотири роки тому. Найімовірніше, Катаріна сама записала той код, на папері знайшли її відбитки пальців, їх ідентифікували, порівнявши з іншими відбитками пальців у домі.
Записку вивчали й графологи. Вони не змогли з цілковитою впевненістю сказати, що почерк на записці Катарінин. Його порівнювали також з почерком листів та інших паперів, які точно були написані рукою Катаріни. Числа в записці були трохи кострубатіші, ніж в інших паперах. Висновок був такий: імовірно код записала сама Катаріна, однак гарантії немає.
Хімічний аналіз показав, що паста в кульковій ручці на кухонному столі за складом ідентична пасті, якою написана записка. Ручка була рекламним атрибутом Державного департаменту автодоріг. Вочевидь, Катаріна взяла її в себе на роботі. Ручку виготовлено в Німеччині, на фабриці, яка щорічно випускала дев’ятнадцять мільйонів таких ручок. Теоретично, записку могли написати й іншою кульковою ручкою.
Десь на узліссі позаду Вістінґа пронизливо застрекотала сорока, порушивши цілковиту тишу.
Вістінґ, бредучи мокрою травою, обійшов будинок і піднявся на веранду збоку задвір’я. Кішка чеберяла за ним.
Садових меблів ще не прибрали. Опале листя лежало вогкими купами. Лопата з залишками землі прихилена до стіни. Поряд — пара гумових чобіт з грудками засохлої глини.
Вістінґ підійшов до вікна, зазирнув досередини. У вітальні нічого не змінилося. Скупо, але функціонально умебльована кімната. Більшість соснових меблів ще з тих часів, коли тут мешкала Катаріна. На стінах — барвистий живопис, намальований олійними фарбами. Темна шкіряна канапа куплена, видно, недавно. На столику перед нею — недовершена модель начеб вантажівки. Моделювання було Мартіновим захопленням. На полицях, заповнених раніше книжками Катаріни, тепер стояло чимало готових моделей.
Кішка занявкала, пошкребла двері веранди. Під вікном у вітальні лежав килимок, на якому вона полюбляла спати.
Певно, кішка вже стара, подумав Вістінґ. Мартін Гауґен розповідав, як вона одного літнього вечора вийшла з лісу й піднялася на веранду, де він відпочивав. Кішка була худюща, з миршавим хутром. Мартін поставив перед нею тарілку з рештками обіду, і вона залишилася. Кішка приблудилася уже дорослою п’ять чи шість років тому.
Вістінґ обернувся до лісу, який значно погустішав за двадцять чотири роки. Маленьке болотисте озерце вже ледь виднілося за ялиновими стовбурами.
Тоді вони двічі прочесали ліс в пошуках за Катаріною. Спершу з собаками, а потім суцільною шеренгою добровольців. З водолазами обнишпорили вздовж і впоперек озеро. Тіла на дні не знайшли.
Сороче скрекотання знову протяло тишу. Мабуть, та сама сорока, яку він щойно чув. Птаха злетіла з найближчого дерева, помахала в повітрі крилами, сварячись на нього бридким голосом.
Вістінґ підняв комір куртки й, щулячись, подався назад, до авта. Його трохи здивувало, що Мартіна не було вдома. Вони ні про що не домовлялися, однак Вістінґ сподівався застати його, як і торік, як і всі минулі роки цього дня.
Він ще раз озирнувся на будинок, перш ніж сісти в авто. Може, Мартін Гауґен просто поїхав по торт чи в якійсь іншій справі. Але Вістінґ мав великі сумніви. Кішка підказувала йому, що тут щось не те. Вона знову вмостилася на килимку під дверима, мокра, як хлющ, ніби всю ніч гуляла під дощем.
4
Авто підстрибувало на вибоїнах. Біля поштової скриньки з іменем Мартіна Гауґена Вістінґ зупинився, вийшов з авта. Фото цієї скриньки теж було в матеріалах справи. На фото видно газети за 10 й 11 жовтня разом з квитанцією за електропостачання. Газету за 9 жовтня сфотографували на комоді в коридорі будинку.
За час, що вони не бачилися, Мартін Гауґен поміняв табличку на поштовій скриньці. Тепер там стояло лише його ім’я.
Вістінґ підняв накривку скриньки, зазирнув досередини. Скринька була порожня. Але це могло зовсім нічого не означати. Мартін Гауґен більше не передплачував газет. Для поштаря, можливо, ще надто рано, бо Мартін мешкав доволі далеченько від села, навіть мало хто з рекламонош сюди доходив.