Отже, аналізуючи інфантильну сексуальність, Фройд розрізняє часткові інфантильні потяги, яким відповідають певні ерогенні зони, і цілісний зрілий сексуальний потяг. Потяг є одним із понять, що відмежовує душевне від тілесного, адже він має відношення до соматичного (тілесного) джерела, тобто джерелом потягу є збуджуючий процес в якійсь певній частині людського тіла. Специфічно сексуальне збудження пов’язується з ерогенною зоною, тобто тією частиною тіла, де зароджується частковий сексуальний потяг[85]. Психосексуальний розвиток людини Фройд розглядає двофазово: спершу як розщеплений розвиток соматичних і психічних процесів, які не зв’язуються до певного часу, згодом як прорив інтенсивного, душевного, любовного руху «до інервації геніталей», що означає синтез сексуального і духовного як ознаку нормальної єдності любовної функції[86].
З. Фройд звернув увагу, що кінцева форма психосексуального життя не є лише результатом вродженої конституції, адже існують модифікуючі впливи випадково пережитого в онтогенезі, тому при аналізі має бути врахована єдність конституційних і випадкових факторів та їх взаємне відношення: «Конституційний момент повинен чекати переживання, яке сприяє його проявленню. Випадковий момент потребує підтримку конституції, щоби виявити дію. Для більшості випадків можна уявити собі так званий “додатковий ряд”, в якому знижена інтенсивність одного фактора вирівнюється завдяки підвищеній інтенсивності іншого фактора»[87]. Отже, психоаналітичне дослідження спирається на принцип реальності, внаслідок якої етіологічний (причинний) ряд розкладається на два аспекти: сприятливий (dispositionel) та остаточний (definitif). У сприятливому виявляється спільна дія конституції і випадкових переживань, в остаточному — схильності і травматичне переживання. А всі моменти, які заважають природному психосексуальному розвитку, викликають регресію, повернення назад. У психоісторії української літератури особливо відчутним був фактор затримки, сплутаності процесів природного розвитку, зумовлений російсько-імперською психополітикою.
NB
ПСИХОІСТОРІЯ літератури як філогенез розбудовується на основі онтогенезу як індивідуального розвитку дитини на шляху до зрілої свідомості. В онтогенезі закладаються материнський і батьківський коди. Материнський код втілює інстинкт життя і його відношення до інстинкту смерті.
ОСКІЛЬКИ материнський код формується на основі співвідношення двох інстинктів, або лібідозних (любовних) і деструктивних (руйнівних) імпульсів, то психосемантика орально-садистських та анально-садистських атак щодо материнського тіла закладає перші психічні уявлення та їхню подальшу долю у творчих сублімаціях, або фантазуваннях.
ПЕРЕВАГА орально-садистських імпульсів формує національний характер, прив’язаний до свого роду, оскільки в основі їх є перевага інстинкту життя над інстинктом смерті. Перевага анально-садистських імпульсів формує імперський характер, адже перевага інстинкту смерті щодо материнського тіла відчуджує його від свого роду.
ІНТРОЕКЦІЯ материнського об’єкта, тобто переведення його у внутрішній образ, формує ставлення суб’єкта до об’єктного світу. Любовне ставлення до матері закладає основу національного характеру і є надійною опорою для підсилення інстинкту життя в його боротьбі з інстинктом смерті.
МАТЕРИНСЬКИЙ код відображається у двох стадіях — параноїдно-шизоїдній і депресивно-репараційній, або низькій і високій формах. На першій стадії активізується інстинкт смерті, що сприяє руйнівним процесам розщеплення, на другій — інстинкт життя, що сприяє інтеграційним процесам. Розщеплення як головний психічний захист шизоїдного характеру властивий для імперського суб’єкта, а тому є основою імперської культури. Інтеграція — головний психічний захист національного суб’єкта від імперського переслідувача, тому він тісно пов’язаний з механізмами любовної інтроекції, або переведення у внутрішні уявлення (образи) «хорошого» материнського об’єкта і «хорошого» батьківського об’єкта.