Ненаситне сексуальне бажання виокремлює Ганну зі світу, обумовлює бунт не лише проти Бога, але й проти диявола. Звідси починаються відьмацькі скорботи гіперсексуальної жінки, якій немає місця ні у світі Бога, ні у світі диявола, але яка пристрасно прагне знайти для себе таке місце на помежів’ї між ними, що й визначає бажання гріховної маргінальності.
Пошуки «найдосконалішого чоловіка» у творчості О. Забужко нагадують пошуки «найдосконалішої жінки» для дофіна Сатани у творчості О. Ульяненка. Якщо у центрі демонічного світу О. Ульяненка — зненавиджена постать матері, що обумовлює синівську проекцію народженого нею світу як світу «патологічних убивць і проституток», то у центрі демонічного світу «Казки про калинову сопілку» О. Забужко — зненавиджена постать батька. Конфлікт патріархального закону і материнського права вибору увиразнюється конфліктом між сестрами, що символічно відсилає до тлумачення конфлікту Каїна з Авелем.
Подаючи біблійну історію братовбивства, Ганна, як і її мати, вбачає у Бога-отця відсутність справедливості, оскільки той, вважає жінка, започаткував кривду, прийнявши жертву лише від Авеля. Нехтування жертвою Каїна спонукає того до злочину через бажання «направити вчинену йому від Бога кривду». Ганна, успадковуючи злочинне материнське бажання «справедливості», по суті, повторює вчинок Каїна, щоб встановити порушений Богом і чоловіком порядок. Садистське бажання Ганни «вгородити ножа просто в дишуче теплом, щільне… тіло» сестри, вдовольняється «нелюдським, смертним криком божевільної розкоші, за якою кінчається все живе, а зостається хіба місячним сяйвом заллята нескінченна пустеля». Це пустеля загубленої душі. Образ біснуватої Ганни із «скривавленим ножем» як демонічної покритки-причинни імітує шевченківську жіночу «драматургію». Адже відповідно до свого феміністичного світогляду О. Забужко в образі двох сестер Ганни-панни (бабиної дочки) та Оленки-зміючки (дідової дочки) розмиває їхню ієрархізовану в українській казці відмінність в дусі постмодерного злиття, нерозрізнення добра і зла. Образи обох сестер Забужко творить на основі тотальної заздрісної психології: заздрісне переживання постає не елементом системи у світі, як це має місце в українській казці, а системою загалом, тобто таке переживання іде від цілісної авторської несвідомої психології. Заздрість Ганни проектується на батька Оленки та його любов до Марії, заздрість Оленки — на Ганну, оскільки Ганна має еротичну перевагу над сестрою. Відповідно до такої мішанини тлумачиться міф про Каїна та Авеля. «Чому їх не розрізнено?» — це питання цікавить Ганну, коли вона дивиться на місяць, де брат підняв брата на вилах, для неї це означає, що «обох скарано однаково»[1385]. Причиною кривавого сестровбивства постає Бог. Однак нерозрізнення є продуктом не архетипу Бога як вищої свідомості, а архетипу диявола як несвідомого. Саме архетип диявола як недиференційоване несвідоме й надихає на перверсивне перетлумачення коду української казки О. Забужко. Тому обидві сестри у художньому тексті одержимі помстою одна одній. Але Ганна наділена більшою деструктивною енергією, потужнішими некрофільними потягами, більшою оральною жадібністю, надзвичайним демонічним талантом, що робить її явною сестровбивцею. Символічною сестровбивцею є й Оленка, але її злочинність прихована, провокативна. Садомазохістське ерогенне тлумачення біблійного міфу про братовбивство, одному з яких судилося «статися жертвою, а другому вбійником»[1386], зливається з подібним перетлумаченням української казки, яке обох сестер робить винуватими. Таким чином подвійно порушується код у патріархальній системі двох міфів. Несвідомому оправданню злочинної жінки О. Забужко відповідає феміністичне тлумачення В. Агеєвої: «Ймовірно якраз у цьому й Ганнин найвищий — через трагедію — осяг: вона ціною злочину, найстрашнішого гріха поставила себе у ряд богоборців — поза побутом, поза всім тим приватним світом, за межі якого так рідко вдавалося будь-коли вийти жінці»[1387]. Таке аморальне тлумачення розмиває вищу сутність трагедії як аристократичного жанру, зводячи до неї садомазохістську перверсію.
1385
Забужко О. Казка про калинову сопілку // О. Забужко. Сестро, сестро: Повісті та оповідання. — К., 2003. — С.79.
1386
Забужко О. Казка про калинову сопілку // О. Забужко Сестро, сестро: Повісті та оповідання. — К., 2003. — С. 109—110.
1387
Агеєва В. Казка про нежіночий простір // В. Агеєва. Жіночий простір: Феміністичний дискурс українського модернізму: Монографія. — К., 2003. — С. 296.