Відсутність аналітизму сприяє творенню міфів про Європу й Америку. «Міф про Америку, мов пухлина, — як зазначає Г. Тарасюк у своєму романі за 1994 р., — розростається у нашій суспільній свідомості…»[1395]. На імітаційній основі «наймолодша літературна генерація, що іменує себе андерґраундом» переходить «рішуче і безповоротно від метафори до матюків»[1396], на символічному психосексуальному рівні — до перверсій, лесбіянства і гомосексуалізму. Національна несвідомість стає «троянським конем» не лише всередині літературного процесу, але й у загальнонаціональній культурі і політиці. Адже її «творцями» є інфантильні особистості, які зупинилися, затрималися, зафіксувалися на шляху до зрілої мужності і зрілої жіночості. Тому на сучасному порубіжжі активізується архетип Іуди з його імітаційною психологією заздрості: у християнському сюжеті той є бісексуальною особистістю, яка не визначилася у світлі духовної мужності Христа, що інтуїтивно виявив В. Сосюра в поемі «Христос» у сталінський епосі пришестя маргінальності.
NB
ГОЛОВНИМИ війнами, які визначатимуть дух європейської цивілізації, за пророцтвом Ф. Ніцше, будуть не традиційні, а війни духовні. Імперсько-національна духовно-психологічна війна на сучасному порубіжжі виражається через культуру постмодернізму. До цих цивілізаційних трансформацій підключаються українські вісімдесятники, розгорнувши духовну війну імітаторів з майстрами, яка характеризує провідну позицію маргінального постмодернізму. Психологічна криза імітаційного суб’єкта відображається через афект заздрості.
МАРГІНАЛЬНИМИ суб’єктами українського постмодернізму (як «синівський» і «дочківський» психотипи) стали Дон-жуанівський психотип і психотип Проститутки, що продукують театралізовану богемну психопоетику й відповідну до неї психосемантику: застрягання національного характеру на інфантильних позиціях, фіксацію садоавангардистських інтенцій, стани дезінтеграції, активізацію різних деструктивних імпульсів (імпульсів ненависті, потягу до вбивства, некрофілії тощо).
СИМВОЛІЧНИМИ сюжетами українського постколоніалізму є опозиція «Дон Жуана» і «Командора», «Анни» і «Долорес» (за пророчою моделлю «Камінного господаря» Лесі Українки). Український романтичний і аморальний «Дон Жуан» прямує до того, щоб стати маскулінним «Командором» (психологічна модель повернення імперського тоталітаризму або національного фашизму). Сексуально-владна «Анна» видає себе за одержиму духовністю «Долорес». На основі другого сюжету відбувається демонічний тріумф імітаційного психотипу феміністки (за аналогією Марка Вовчка) над націотворчим психотипом (за аналогією Лесі Українки).
ПОТУЖНЕ витіснення лібідозних імпульсів формує нарцистичне самолюбування. У любовній проекції, якої не знає Нарцис, суб’єкт дивиться в об’єкт, як у дзеркало, і має змогу пізнати себе. Любовне самопізнання прирікає на смерть стару форму людського життя і потребу створення нової. Страх самопізнання в постлюбовному дискурсі вісімдесятників породжує або агресивний антипсихологізм з демонічним культом сексуальної насолоди, або «навскісний» психологічний аналіз, який непізнану власну сутність переносить на символічні образи.
УКРАЇНСЬКА травма Нарциса є типово колоніальною травмою, що полягає у хронічній відмові національній суб’єктності, тому за ранньої символізації постколоніальної епохи відбулося активне нарощування нарцистичної суб’єктності, але у ситуації неусвідомленості воно деформувалося, виявивши не значущість духовно-творчого індивідуалізму, а симптоматику перехідного ерогенного егоцентризму.
ПСИХОАНАЛІЗ вісімдесятницького літературного дискурсу дає змогу відчитати, що імперський симптом формується в онтогенезі: на основі розщепленого батьківсько-материнського коду успадковується на глибинному рівні перевага інстинкту смерті над інстинктом життя, що й передбачає появу неусвідомленого імперського суб’єкта та його імітаційну потугу.
НАЯВНІСТЬ імперського і національного за психологією суб’єктів у єдиному вербальному просторі України дає змогу відчитати психологічний механізм народження імперії в лоні національного світу на основі маргінального дискурсу. Імперію символізує тотально ерогенна жінка, яка імітує багаточоловічість, але якій у психічній матриці нічого не відповідає, а національний світ — духовна мужність, якій у психічній матриці відповідає архетип праотця.