МАРГІНАЛЬНУ перехідну епоху символічно представляє творчість О. Забужко, в якій яскраво виражена психологія розщепленого творчого суб’єкта, народженого в лоні українського колоніального світу на основі неусвідомленого конфлікту в материнсько-батьківському коді. Національно невизначена жінка активізує психотип Проститутки, який продукує феміністичний каструвальний дискурс, несвідомо спрямований проти української мужності.
СТАНИ дезінтеграції маргінального характеру на основі онтогенетичної відрази до батька-матері є характерними для перехідної епохи, але перехід від колоніалізму до незалежної державницької структури ставить важливе онтологічно-психологічне завдання: подолати доведені до максимуму шизоїдні стани несвідомого національного характеру, інтегрувати національну мужність і національну жіночість, вийти на шлях інтенсивного пошуку українського світогляду, який був би відповідальним за долю європейської цивілізації. В іншому разі — український характер очікує колоніальне блукання на основі неусвідомленого романтичного комплексу, що веде до символічної самокастрації.
Замість висновків
Код української літератури як код української державності
Після багатократної втрати державності єдиним благом, яке залишалося для українців, була література. Вона давала змогу символічно осмислювати минуле державотворення і творити модель майбутньої Держави, щоразу нагадуючи, що на початку державності, як і людської цивілізації, стоїть Велике Слово. Тому кодом української літератури став код державності. Код класичного психоаналізу З. Фройда полягає в тому, що це — стратегія дослідження, яка спрямована на єврейську державність і на органічний для європейського національного світу код державності. Це дає змогу природно поєднати українську літературу як художній пошук коду державності з психоаналізом як теорією дослідження цього коду. Закономірно, що на основі спільного в історичному часі пошуку державності у 1928 р. К. Сосенком як дослідником автохтонного характеру українського народу було висловлено гіпотезу про спільне філогенетичне походження обох народів: «Чи не виходило би з цего, що Українці мають в собі дещо з семітської раси, як це твердять деякі етнольоги, а заразом, що Українці суть одним з найстарших народів?»[1397]. Поєднання української літератури з класичним психоаналізом дає змогу розкодувати приховану національну стратегію фройдизму і розпочати розбудову психоаналітичної теорії на основі розрізнення імперського і національного суб’єктів у дзеркалі психоісторій літератур. «Психоаналіз протягом мого довгого життя, — писав З. Фройд, — проник повсюди, але ще не має батьківщини, яка була би для нього ціннішою, ніж те місто, де він народився і виріс»[1398]. Є всі підстави передбачити, що батьківщиною психоаналізу на нашому порубіжжі стане Україна, цілісний процес самоусвідомлення якої тільки розпочався.
Психоаналіз є національною стратегією дослідження, тісно пов’язаною з аналізом материнсько-батьківського коду. Тому він дає змогу розрізнити національні психотипи і виявити імперського суб’єкта як прихованого варвара-політеїста. Принципова відмінність онтогенезу і філогенезу імперського і національного суб’єктів дає змогу провести психоаналітичне розрізнення російської і української літератур. Як показує психоісторія української літератури, національний характер виявляє себе через різновиди мазохізму від його нижчої до вищої форми: інфантильний мазохізм постає як ерогенний мазохізм і розвивається на основі десексуалізації і сублімацій через наївний мазохізм, моральний мазохізм, соціальний мазохізм тощо. Батьківський (мужній) психотип національного характеру постає як філософський мазохізм, що об’єднує український характер з європейським на основі загальнолюдських архетипів духовної мужності, які проявлялися в історії через Сократа, Платона, Мойсея, Христа.
Імперський характер формується як садомазохістська ерогенність на основі розщепленого материнсько-батьківського коду. Його сутність несе в собі семантику виродження національного через порушення табу та різноманітні перверсії.
1397
Сосенко К. Культурно-історична постать староукраїнських свят Різдва і Щедрого Вечера. — С. 11.