У психоісторії національної літератури виявляється провідний батьківський психотип як визначений аристократичний характер, який у філогенезі долає різні стадії випробування, їм відповідають певні цикли, пов’язані з онтогенетичними фіксаціями, які проявляють часткову синівську спроможність, а також різні відхилення у розвитку, обумовлені маргінальною несвідомістю. В імперській літературі домінує невизначений множинний суб’єкт, який у своєму становленні імітує різні національні психотипи, а тому вражає своєю незбагненною сутністю і незбагненною імітаційною спроможністю, що постає на основі порушення різноманітних табу. Так, моделюючи психоісторію російської літератури, І. Смирнов звертає увагу на те, що порушення психогенезу означає насамперед порушення табу, внаслідок чого певна стадія психогенезу є абсолютизованою і виступає як ціле, що означає народження патології та історії. Синтез патологічності й історичності Смирнов вважає закономірним явищем психоісторичного розвитку. Із цим імперським проектом психоісторії неможливо погодитися як з універсальним, адже українська класична психоісторія, що розвивається на органічній основі, навіть у колоніальних умовах демонструє потребу філогенетичного розвитку, що відповідає онтогенетичній послідовності, пов’язаній з нарощуванням свідомості. А символічне порушення табу на матеревбивство, батьковбивство і братовбивство в українській психоісторії веде до самознищення літературного покоління як цілком реалістичної розплати.
Принципова відмінність між духовним монотеїзмом, що формує код національної літератури, і ерогенним політеїзмом, що формує код імперської літератури, яскраво фіксується в пошуковому мовленні провідного національного психотипу, який відповідає за символізацію не лише коду національної, але й загальнолюдської культури. В історії української літератури за символізацію коду відповідає психотип філософського мазохіста, який виявляє європейську українську націю з яскраво вираженим фемінним елементом. Тому єдиним шляхом для її виживання є нарощування свідомості, розбудова власної інтелектуальної традиції. В іншому разі (за національної несвідомості) цей психотип стає ерогенним мазохістом, соціальним мазохістом, наївним моральним мазохістом, що забезпечує його колонізацію, а опинившись перед смертельною загрозою, він може стати одержимим садистом, ризикуючи наблизитися до національного фашизму. В історичному сусідстві з яскраво вираженим імперським суб’єктом, яким є російський садомазохістський психотип, загроза української колонізації, національного фашизму на основі національної несвідомості є хронічною. Тут благодатною для психоаналізу є німецька література, яка формувалася на минулому порубіжжі у невротичній ситуації, коли активізувався російський імперський суб’єкт, а в німців «здали нерви».
Психоаналіз відкриває можливості для «археологічних» розкопок у людській психіці, пов’язаній з національною архетипністю, що неминуче виводить дослідника на конфлікт з безликим європоцентризмом, який сформувався в українському постколоніалізмі, зокрема в українському літературознавстві, внаслідок відродження репресованого більшовизмом модерністського дискурсу в працях С. Павличко, Т. Гундорової, В. Агеєвої та ін. Безликий культовий європоцентризм перегукується з американським мультикультуралізмом, характерною ознакою якого є амбівалентність, породжена «пограничною свідомістю», або такою творчою свідомістю, яка застрягає на межі й противиться вкоріненню у певну сутність[1399]. Загроза психологічного мультикультуралізму, в якому зацікавлена імперська культура, постає перед українською культурою через відсутність інтенсивного наукового пошуку власної іманентності. Як зазначає С. Жижек, «сучасний мультикультуралізм може виникнути лише в такій культурі, де своя власна традиція, спадок спільноти, виглядає випадковою; себто в культурі, що байдужа до самої себе, до своєї власної специфічності»[1400]. У зв’язку з сучасною культурною ситуацією, позначеною такими явищами, як постмодернізм, мультикультуралізм, фемінізм, гендерне помежів’я та ін., актуальним є усвідомлення специфіки української культури, яка вибралася з імперського полону у світовий контекст, вражений інтелектуальним імперіалізмом в образі постмодернізму.
1399
Див.: Висоцька М. Методична розробка для студентів факультету англійської мови з курсу «Мультикультуралізм в літературі США». — К., 2001; Тлостанова М. В. Проблема мультикультурализма и литература США конца XX века. — М., 2000 та ін.