Аналіз української літератури на сучасному порубіжжі дає підстави вважати, що національний світ ризикує застрягнути в ерогенному трикіллі і не мати власного переходу: бути на переході і не знати, куди перейти, означає перейти туди, куди переведе потужна імперська культура. Щоб подолати цю зацикленість і відновити історію, необхідно усвідомити психологічну спадщину колоніального періоду, що відобразилася у дзеркалі літератури. Самопізнання дасть зміцнення власної психотипності і відкриє перспективу розвитку. Поза формуванням потужного у своїй свідомості національного суб’єкта існує реальна загроза розчинення в імперському, розлитому в Європі, контексті. Знову актуальним стає едіпів заповіт «Мойсея» І. Франка, в якому пророк попереджає свій Ізраїль:
Символічним предтечею новітньої української літератури був Г. Сковорода як яскраво виражений батьківський архетип філософського мазохіста. На зорі новітньої української літератури заявили про себе архетип Котляревського і архетип Шевченка як низька і висока форми українського романтизму, синтез яких забезпечує виживання національного організму в найнесприятливіших обставинах. Усвідомлення минулого означає втрату ним минулості. Як писав О. Мандельштам: «Я хочу знову Овідія, Пушкіна, Катулла. І мене не задовольняють історичні Овідій, Пушкін, Катулл»[1407]. Наше порубіжжя потребує сучасних Г. Сковороди, І. Котляревського, Т. Шевченка, Лесі Українки, Ольги Кобилянської — всієї української літератури. Символічне завершення давньої української літератури батьківською фігурою Сковороди і символічний початок новітньої української літератури в образі інфантильної синівської мужності (Еней Котляревського) передбачили шлях нарощування свідомості символічної Дитини, розвиток якої адекватний нарощуванню свідомості в онтогенезі. Отже, символічною Дитиною вважається новонароджений національний характер як органічна єдність національного свідомого і національного несвідомого. Адже основною передумовою психоаналізу є умовний поділ психіки на свідоме і несвідоме, а також те, що свідомість означає не сутність, а якість психічного[1408]. Аналіз покликаний усунути опір на шляху наближення до несвідомого[1409], тобто зробити пасивне несвідоме активним з допомогою усвідомлення. Подібний механізм усвідомлення є основою художнього пророчого мислення.
Індивідуальний розвиток життя людини у фройдівському тлумаченні Д. Мітчелл метафорично представляє в такій моделі: «Життя — це подорож через вузлові „станції“ (або залізнична колія): оральний, анальний, „фалічний“, латентний, генітальний, репродуктивний періоди, смерть… Завдання життя зводиться до того, щоб залишити кожну стадію позаду — як осадову породу в скелі, що і має стати нашим життям. Ми методично будуємо пам’ятник самим собі, живучи в цій системі»[1410]. Подібним є розвиток національного характеру в історії літератури, який, прагнучи уникнути смерті, рухається по спіралі, переходячи з одного завершального циклу в інший. На кожній філогенетичній стадії з’являються знакові твори («Енеїда» Котляревського, «Великий льох» Т. Шевченка, «Чорна рада» Куліша, «Мойсей» І. Франка, «Касандра» Лесі Українки, «Я (Романтика)» М. Хвильового, «Україна в огні» О. Довженка та ін.), які стають її «силовими точками», що сигналізують про нові досягнення і вичерпаність певної моделі розвитку. Через аналіз знакового твору можна збагнути провідну психосемантику і психопоетику певного етапу розвитку, пізнати феноменальність художнього тексту, через який промовляє епоха.
З допомогою психоаналізу як вчення про фантазії можна дізнатися про психіку як креативну силу. Психізми (психічні уявлення), як відомо, не зважають на емпіричну дійсність і, як правило, з’являються всупереч їй. У 1974 р. Ю. Крістева стверджувала, що центр планети пересувається на Схід[1411]. Прорив української свідомості на двох зламах віків означає потужні спроби виходу на світову сцену давньої автентичної, але згніченої української культури. Психоісторія дає змогу не тільки прочитати сутність згнічення, а й можливі перспективи сучасного звільнення.
1407
Мандельштам О. Слово и культура // О. Мандельштам. Собр. соч. В 3-х т. — Washington, 1967. — Т. 2. — С. 224.