Стор. 6: Концепція індивідуальних версій історії літератури набула в українському [літературознавсті] => літературознавстві основоположної засади в історико-літературних пошуках українсько-американського вченого Г. Грабовича.
Стор. 7: Сучасне повернення до психології в російському [літературознавсті] => літературознавстві означає також повернення до психолінгвістичного методу О. Потебні, на актуальність якого вперше в українському літературознавстві наприкінці XX ст. звернув увагу І. Фізер.
Стор. 26: Натяк на спрощення створив суперечливий вузол у психоаналізі, який намагалася розв’язати у материнсько-батьківській [теорїі] => теорії онтогенезу М. Кляйн.
Стор. 37: У моделюванні психоісторії новітньої літератури необхідно виходити з [існуваня] => існування двох основоположних художніх систем — романтизму і реалізму.
Стор. 62: За задумом автора, поема Вергілія, як зазначає О. Лосєв, «мала би виражати велич Римської [імперїі] => імперії, високе походження римського народу і його вождя — імператора Августа.
Стор. 92-93: Індивідуальна творчість заради слави [немає] => не має сенсу, якщо вона не пов’язана з трансцендентними силами, з підкоренням синівської душі батьківській Вищій волі.
Стор. 99: На основі інфантильної романтизації сексуального потягу постає імітаційна жіноча психологія як основа істеричності, адже жінка прагне в нереальний світ, віддаляється від очевидної [дійності] => дійсності, не маючи змоги сприйняти сексуальний інстинкт у його адекватній проблематиці.
Стор. 170: «А головне, хто ж тепер не в афекті, — ви, я — всі в афекті, і скільки прикладів: сидить людина, співає романс, раптом їй що-небудь не сподобалося, взяла [пістотел] => пістолет і убила кого попало, а потім їй все прощають».
Стор. 202: Аналізуючи чоловічий ерос у [ситуцїї] => ситуації неврозу нав’язливих станів, З. Фройд пише…
Стор. 316: …в їх душах піднімаються потяги, яким важко дати ім’я, «всяке добро і зло [стає] => стають сумнівними, а всякий закон — хистким».
Стор. 321: ЕПОХУ постмодернізму, що постала після модерного індивідуалізму, Ж. Ліповецкі назвав Ерою пустоти — епохою, в якій відбувається [спустошенння] => спустошення окремої особистості, перетворення її на ніщо, щезання.
Стор. 323: Прийняти в українській психоісторії цю однобічну концепцію [означачає] => означає визнати у національному характері потребу ерогенного мазохізму, накинутого ззовні гомосексуалізму та всі імперські перверсії, що реально провокуються на стадії російсько-імперського сталінізму.
Стор. 326: …всіх панів до [д’ної] => ’дної ями, / буржуїв за буржуями…
Стор. 342: [Дискус] => Дискурс піднесеної жорстокості Гончарем подається неусвідомлено, без аналізу, тому особливо вражає своїм варварством, своєю дикістю…
Стор. 368: Імперський суб’єкт зацікавлений у продукуванні національного [донжуанівськго] => донжуанівського психотипу, оскільки той не розвивається, застрягає в інфантилізмі, не передбачає у перспективі націотворчої мужності.
Стор. 374: За подібним [приципом] => принципом екзотичного інформаційного накопичення і вітаїстичного гедонізму згодом буде моделювати світ Ю. Андрухович («Перверзія»)…
Стор. 382: Адже насправді існували дві протилежні давні моделі [патріахату] => патріархату: осілий національний європейський патріархат, заснований на органічній родинній мужній духовності…
Стор. 416: …деструктивно спрямований автор розв’язує цей конфлікт з позиції садистської психології: перетворюючи об’єкт на безцінний, виключаючи з нього трансцендентне, повертаючи [трансценденте] => трансцендентне в іманентне, втягуючи об’єкт у той спрощений контекст, що протистоїть йому…
Стор. 430: «Влада може бути [повязана] => пов'язана лише з плотським бажанням», — констатував цю позицію П. Кіньяр.
Стор. 438: …феміністична настанова, несвідомо спрямована проти органічної української мужності, оскільки суперечить [ерогеним] => ерогенним уявленням про мужність.