Обов’язок дотримуватися вимог законності поширюється на всіх суб’єктів права. Це положення закріплене багатьма конституційними положеннями. Так, у ст. 6 Конституції України проголошується, що органи законодавчої, виконавчої та судової влади здійснюють свої повноваження у встановлених Конституцією межах і відповідно до законів України. Стаття 68 Основного Закону визначає, що кожен зобов’язаний неухильно додержуватися Конституції України та законів України, не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей. Незнання законів не звільняє від юридичної відповідальності. Присяга, яку перед вступом на посаду народні депутати України складають перед Верховною Радою України, містить такі слова: «Присягаю додержуватися Конституції України та законів України, виконувати свої обов’язки в інтересах усіх співвітчизників» (ст. 79 Конституції України). Аналогічні слова містить і присяга Президента України, текст якої закріплений у ст. 104 Конституції. Відповідно до ст. 113 Основного Закону Кабінет Міністрів України у своїй діяльності керується Конституцією та законами України, а також указами Президента України та постановами Верховної Ради України, прийнятими відповідно до Конституції та законів України. В ст. 129 Конституції визначається, що судді при здійсненні правосуддя незалежні і підкоряються лише закону, а також проголошується рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом.
Характерною рисою законності як принципу є його універсалізм. Принцип законності поширюється на всі сфери та всіх учасників суспільних правовідносин. У свою чергу законність містить принципи єдності законності, верховенства закону, неприпустимості протиставлення законності і доцільності, реальності законності.
Змістом принципу єдності законності є загальнообов’язковість приписів чинного законодавства для всіх суб’єктів правових відносин, єдине розуміння юридичних критеріїв оцінки поведінки учасників правовідносин. Значення цього принципу полягає у вирівнюванні правового регулювання суспільних відносин незалежно від видів нормативних актів, суб’єктів правовідносин і характеру об’єктів впливу. Верховенство закону обумовлює підпорядкування закону всіх юридичних актів (як нормативних, так і правозастосовчих). Конституція держави має вищу юридичну силу, тому усі закони повинні відповідати саме Конституції, підзаконні нормативні акти - законам, до того ж підзаконні акти приймаються і діють тільки у тому випадку, коли які-небудь суспільні відносини не врегульовані законом. Неприпустимість протиставлення законності і доцільності як принцип передбачає, що не можна нехтувати вимогами закону з міркування життєвої доцільності (місцевої, індивідуальної), оскільки міркування останньої враховуються в межах закону. Правові закони володіють вищою суспільною доцільністю. Доцільність закону означає необхідність вибору чітко у рамках закону найбільш оптимальних варіантів здійснення правотворчої та правореалізуючої діяльності. Отже, доцільність не може суперечити законності та існує лише у межах останньої.
Реальність законності - досягнення фактичного виконання правових принципів у всіх видах діяльності та невідворотність відповідальності за будь-яке їх порушення, за допомогою як загальносоціальних факторів, так і спеціальних державно-правових, зокрема й примусових засобів.
Невід’ємною умовою ефективного впливу принципів законності на суспільні правовідносини є додержання таких умов: а) наявність розвиненої системи права, яка відображає об’єктивні потреби держави та усіх учасників правовідносин; б) існування механізму контролю за точним та неухильним виконанням приписів законів та підзаконних правових актів; в) невідворотність юридичної відповідальності за порушення вимог законності.
Стаття 8. Чинність закону про відповідальність за адміністративні правопорушення
[У назву статті 8 внесено зміни згідно із Законом України № 2342-ІІІ від 05.04.2001 p.]