А от чоловіки — то взагалі було щось страшне. Суміш борделю з цирком. Деякі навіть не вважали за потрібне поголитись, зате косметикою намазюкались практично всі. Ну, напевне, вони відчували, що виглядають гротескно, тож і поводили себе відповідно — голосно і вульгарно. Проте, це було справді смішно.
— Погляньте, що мені дісталося! — заволав розмальований як гейша Еван, тримаючи в руках колечко, — Ти ба, жіноче щастя привалило! Мабуть все таки вийду заміж, а Боян? Себто, як тебе, Боанна?
— Угу, — відповів той, колупаючись у власній порції пирога, — І будеш місіс Фродо Баггінс. Чарівна пара.
— А в мене, панове, от що… — Дафна продемонструвала нам невеличкий залізний ключик, — Ну, і як це трактувати?
— Як-як… — зголосився Едгар, який, дивлячись в моє люстерко, підправляв собі туш на віях, — Звісно, за Фрейдом. Ключик вставляється в…
— Ах ти, розпусниця, — м’яко перервала його Дафна, — Тобі так пасує ця легка ненав’язлива аморальність…
Едгар заледве не розмазав туш по всьому обличчю.
— А в мене — пальчикова батарейка, — повідомила я, — Лише не кажіть, що це означає то саме.
— Я б сказав, але не скажу…
Поки ми обговорювали один одного і виколупували пророцтва з пирога, стався один неприємний інцидент. Ханна, вирішивши дістати ще один глечик пуншу, відійшла від нашого столу і наштовхнулася просто на Алекса. Ну, може, це якраз він на неї наштовхнувся.
— О, привіт, потворка! — гучно виголосив він. Колеги-бамбузлівці підтримали його дружнім реготом, — Тобі не варто одягати такі щільні шорти, а то весь твій квітучий бампер на видноті!
Я сиділа якраз зручно, щоб побачити всю гамму почуттів на обличчі нещасної. Не те щоб мені було її шкода, але, шляк, глядячи на її зблідле обличчя, я практично відчувала її сором! В її випадку зовсім не складно було потрапити у вразливу точку, як вчив наш "добрий доктор". Адже Ханна була одним суцільним — і чималим — хворим місцем… Якусь секунду вона стояла, завмерши, а потім з хрипким зойком вчепилася Алексу в патли. Хто б міг подумати — така тиха й сором’язлива — а тепер гамселить ворога як берсерк! Ми підхопились з-за столу і підтримали Ханну оплесками. Алекс не сподівався нападу, тож його оборона була малоефективною. Втім, їх швидко розняли. Ханна відразу ж, схлипуючи, побігла геть.
Алекс з ненавистю глянув на нас.
— Дочекаєтесь, — пообіцяв він.
Ми його одностайно проігнорували.
Після вечері ми всі зібралися на подвір’ї коло вогнища. Не знаю, що з ним зробили — все ж таки вчора був дощ — але вогонь палав бурхливо, як на багатті інквізиції. Втім, Боян знов потішив нас історичною інформацією — про смерть Патріка Гамільтона, попередника Нокса, котрого через несприятливі погодні умови палили понад шість годин. Ех, в наші часи все це можна було б зробити простіше, наприклад, за допомогою тієї ж побутової хімії.
В той час, коли ми з чарками пуншу в руках (як я дізналася, звався він Cock o’ the North, теж нічогенька собі назва) блукали навколо багаття, гріли руки і перемовлялися, пан Арт почав розповідь про місцеві вірування щодо сьогоднішньої ночі. Слід сказати, в професора Арта це виходило дуже переконливо — він говорив тихим голосом, напівприкривши повіки, і практично всі припинили розмови аби послухати оповідача.
Отже, ця ніч, за переконанням давніх кельтів, — ніч Дикого Полювання. Мисливський сезон відкриває Лорд-Мисливець Герн або ж — за римським звичаєм — Кернуннос. Це божество, яке зображувалося у вигляді рогатого велета, кажуть, має спільне коріння з грецьким Паном; згодом його почали пов’язувати з сумнозвісним Бафометом і навіть із Сатаною. Кажуть, кельти приносили жертви на своїх велетенських багаттях. Людські? Так, можливо. Зрештою, з ким не траплялося? Втім, це стосувалося більше освічених друїдів, тоді як прості обивателі лише різали худобу, що, правда, не завадило християнам звинуватити кельтів в сатанинських ритуалах. Повертаючись до Герна… Маршрут Дикого Полювання традиційно пролягає крізь два світи: наш і потойбічний — Тір Нан Ог. Звичайно, така значна культмасова подія не може не подіяти на рівновагу між світами — в результаті завіса, що розділяє світи, витончується і навіть місцями проривається. Тому саме в цю ніч всілякі містичні істоти потрапляють до нашого світу аби порозважатись, а духи померлих можуть з якихось своїх міркувань затягти живих до потойбічного світу. Отож, блукати самому цієї ночі категорично заборонялося. Тим більше, що на необачного мандрівника чигала ще одна небезпека — той, хто почує звук мисливського рогу Герна, неодмінно сконає протягом року.
Пан Арт замовк аби ковтнути пуншу, запала шаноблива мовчанка. І от, в цю мить наше багаття якось особливо зашипіло і стрельнуло іскрами. І практично відразу з-за пагорбів почувся собачий гавкіт. А потім, природно, звук мисливського рогу.
На мить всі завмерли. Пан Арт закашлявся і роззирнувся. Потім, в тиші, поки ніхто не встиг зіпсувати момент недоречною панікою, лунко прозвучав його єхидний голос:
— Вельми вдячний професорові Бамбузлу та його студентам за таку своєчасну ілюстрацію…
Рене Бамбузл відповів йому іронічним поглядом.
— До ваших послуг.
Напруга вмить зникла, і всі присутні почали життєрадісно коментувати подію. Звичайно, всі, крім бамбузлівців, котрі зовсім не зраділи такому безславному завершенню свого жарту.
— Боже, який мужчина, — прошепотіла Дафна, вочевидь, маючи на увазі нашого куратора, — Просто геній.