— О! Слушна думка. Не знаєш, нічого про Евана не чути?
Боян геть спохмурнів. На вчорашній вечері він всіляко демонстрував Евану, що так і не вибачив йому його ідіотських звинувачень у змові проти Дафни, хоча сам Еван дуже швидко забув про це. Тож Боян просто псував йому настрій всякими недоречними натяками, аж поки Еван не послав його куди подалі і пішов до себе. Ну, якраз після цього він і зник, так що Боян відчував себе трохи винним.
— Нічого нового з учорашнього вечора. Ми з Флаерті обшукали вже все, що можна. І хоч би щось…
— Що каже його сусід? Цей, Томаш, чи як його?
— Томаша не було при цьому. Він нічого не бачив, зараза…
— А він нічого не приховує?
— Може й приховує. Але що я йому зроблю? Голки під нігті? П’яти — на вугілля? Добре, що тортурне обладнання під рукою…
— Та не нервуйся так. Он, люди вже дослухаються.
— Ага, не просто дослухаються, ще й занотовуються, — мовила Дафна, котра нечутно підійшла до нас ззаду, — Ну що, колеги, ідемо каятись? Посипаємо голови попелом і надягаємо волосяниці? Може тоді нам повернуть Евана?
Голос її звучав різко і пронизливо, мов шкрябання нігтем по склу. Дивно, ніколи такого за нею не помічала. Виглядала Дафна не надто — бліда, криво намацькорена червоною помадою, губи стиснені, насуплені брови.
— Дафна, як твоє здоров’я? — відразу ж поцікавилась я.
— Не питай, — жорстко відповіла вона, стрельнувши на мене розпачливим поглядом, — але якщо в тебе є анальгін…
Аж он воно в чому справа!
— Дафна, а що таке? — не зрозумів Боян, — Ще далі наслідки викрадення?
— От ідіот! — вибухнула вона, — Тобі б такі наслідки!
Боян ошелешено завмер.
— Е, ти чого? Всі чогось на мене сьогодні кричать! Я вам що — громовідвідник драний?
Треба було втрутитись, поки всі знов не пересварились. Це вже просто якась епідемія!
— Боян, видихни, все гаразд! Дафна справді погано себе почуває. І це… давайте десь підемо звідси. Треба б нам поговорити без сторонніх.
— Давайте до мене, — запропонувала Дафна, — Герда пішла кудись готуватися до контрольної. Так що в мене вільно.
— Добре, я лише збігаю за анальгіном. Буду за кілька хвилин, можете починати без мене.
Дафна вдячно мені кивнула.
Я швидко піднялась до своєї кімнати аби здійснити благородну місію із врятування Дафни від наслідків первородного гріха. Насправді я ще хотіла кинути рюкзак з книжками і прихопити пакунок з печивом для стратегічних бесід за чаєм. І хто б міг подумати, до чого це призведе!
Підійшовши до дверей власної кімнати, я почула звідти якісь крики. Знов якась сварка, і де — в мене вдома! Ну що за пошесть! Я вже збиралась було увірватися до кімнати і доступно пояснити Тоні, що я думаю з цього приводу, але тут мене спинило усвідомлення того, чий саме голос чути з-за дверей. Герда! Це вона так до контрольної готується? Цікаво…
— …ти ж знаєш, чим це закінчиться! — кричала вона, — Ти б сам зізнався?! Ну, мовчиш?
Тоні їй щось тихенько відповів, нажаль, розібрати мені не вдалося.
— Ну так і що, що пропав? Це що, моя проблема? — потім тихше, — Я знаю. Вони просто хочуть їх залякати. Нічого ж нею не сталося, правда ж? Це ж було снодійне, а не ціанід…
Ого, які знайомі мотиви!
— Не знаю я, що вони хочуть з ним зробити! — знов розхвилювалася Герда, — Томаш мені нічого не казав! Може той булькатий покидьок просто хотів усунути Евана, як потенційного суперника…
Тут вже я не витримала. Штовхнувши двері, я увірвалася до кімнати незгірш за загін спецназу.
— Хто це хотів усунути Евана?! — гнівно запитала я.
Тоні і Герда вражено витріщились на мене. Герда сиділа на моєму ліжку, Тоні — навпроти; тепер він підскочив, намагаючись чи то зупинити мене, чи то втекти. Герда опустила очі, розглядаючи свої перманентно недоглянуті руки.
— Що тут в вас діється, га? — не вщухала я, — Або ви повідомите мені все, що знаєте про долю Евана або я зараз же — до декана…
— Не раджу, — тихо промовив Тоні, очевидно, прийнявши якесь рішення.
Вони з Гердою перезирнулися. Герда криво усміхнулась.
— Ну кажи вже, — зітхнула вона, — Все одно вона все чула.
Тоні кивнув.
— Так мабуть буде краще. Зрештою, всі мусять знати, де ми вчимося. Ірма, Дафну викрали за вказівкою декана. Підозрюю, що і Евана теж. Герда розказала мені, що вона особисто підлила Дафні снодійного в чай. Звісно, не зі своєї ініціативи — перед тим її викликав Фелоні, який разом з вашим професором Артом дав їй інструкції і порошок нітразепаму.
Я завбачливо сіла на стілець, а то би просто впала додолу від повноти почуттів. Нічого собі новини! Я вражено споглядала Тоні і Герду; не може ж бути, щоб вони це вигадали! Герда закусила губу і стиснула кулаки, марно намагаючись стримати тремтіння пальців, її мишачий хвостик трагічно звисав вздовж похиленої спини. Тоні сидів урочистий, мов на поминках, дивлячись мене з батьківською журливою напівусмішкою.
— Вони змусили мене це зробити, — додала Герда, — Погрожували, що виженуть мене з таким скандалом, що ніхто мене більше не візьме ні вчитись, ні на роботу. А в мене мати хвора, платити за навчання з не зможу…
Так що ж мені тепер, взяти її в обійми і розчулено заридати?
— Та-ак… — протягнула я, — А навіщо їм це?
— Ну, якщо повірити тому зверненню, яке було вивішено на дошці… — розпочав було Тоні.
— Та яке звернення?! — вибухнула я, — Це був чийсь ідіотський жарт!
— Ну добре, нехай так. А як тоді пояснити те тавро на передпліччі Дафни?