Тоні Моррісон
Кохана
УДК 82–31
ББК 84(4Сое)-44
М 79
Title of the original edition: Beloved.
Серія «Лауреати»
Моррісон, Тоні
М 79 Кохана. Роман. —X.: Вид-во «Ранок» : «Фабула», 2017. — 368 с. — (Серія «Лауреати»).
978-617-09-3220-4
УДК 82–31
ББК 84(4Укр)-44
Copyright © Toni Morrison 1987, 2004
© С.А. Орлова, перекл. укр., 2017
© «Фабула», макет, 2017
© Видавництво «Ранок», 2017
ISBN 978-617-09-3220-4
Тих, хто не був Моїм народом,
Я назву Своїм народом.
Жінку, яку не любили,
Я назву коханою.
Передмова
У 1983 році я втратила роботу, чи, правильніше, — покинула її. Те чи інше, або і те, й інше. У будь-якому разі я мала неповний робочий день і приходила до видавництва раз на тиждень, щоб розібратися з листами-дзвінками-зустрічами, які були частиною цієї роботи, а вдома редагувала рукописи.
Звільнитися було слушною думкою з двох причин. По-перше, я написала чотири романи, і всім було зрозуміло, що саме письменництво — моє покликання. Питання пріоритету — як можна водночас редагувати й писати, — було для мене дивним і передбачуваним; це те ж саме, що спитати: «Як можна одночасно викладати і творити?», «Як художник чи скульптор може виконувати свою роботу і керувати іншими?» Але багато в дечому редагування і письменництво конфліктувало.
Друга причина була менш амбіційною. Книги, які я редагувала, не приносили купу грошей, навіть якщо під «купою» не розуміти «багато». Послужний список я мала вражаючий: письменники зі скандальним талантом (Тоні Кейд Бамбара, Джун Джордан, Гейл Джонс, Люсіль Кліфтон, Генрі Дюма, Леон Форрест); учені з оригінальними ідеями і власними дослідженнями («Глибокий переворот» Вільяма Гінтона, «Вони прийшли до Колумба» Івана Ван Сертіми, «Сексистське правосуддя» Карен де Кроу, «Захід і решта нас» Чинвейзу); публічні фігури, готові поділитися своїми відвертими спогадами (Анжела Девіс, Мохаммед Алі, Гью Ньютон). Коли мені здавалося, що потрібна якась книга, я знаходила автора, який би її написав. Мій ентузіазм, який дехто підтримував, заглушали інші, посилаючись на байдужі результати продажів. Я можу помилятися, але навіть у кінці сімдесятих пошуки авторів, які б добре продавалися, цінилися більше, ніж редагування рукописів або підтримка молодих чи старіючих авторів. Досить сказати, що я вирішила, що мені настав час жити як дорослий письменник: писати й отримувати за це гонорари. Не знаю, в яких коміксах я побачила це твердження, але радо за нього вхопилася.
Через кілька днів після останнього робочого дня я сиділа вдома, дивилася на річку Гудзон і розуміла, що починаю нервувати, а не заспокоюватись. Я переглянула список проблем, але не знайшла там нічого нового та невідкладного. Не пригадую, що було в тому ідеальному дні, в тій безтурботній ріці такого неспокійного. Я прислухалася до свого серця, а воно несамовито калатало в грудях. Я повернулася в будинок, щоб дослідити це відчуття, навіть паніку. Що таке страх, я знала, але це було щось геть інше. І раптом я зрозуміла: я була щасливою, вільною як ніколи. Дивне відчуття. Не екстаз, не задоволення, не насичення і не завершення. То була якась чиста насолода, суміш передчуття і впевненості. Початок «Коханої».
Зараз мені здається, що то був шок від звільнення, який змусив мене замислитися, що ж може означати для жінки свобода. У вісімдесятих навколо цього досі тривали дебати: рівна платня, рівне ставлення, доступні професії, школи… і вибір без ганьби. Виходити заміж чи ні. Мати дітей чи ні. І ці думки неминуче привели мене до іншої історії — історії чорних жінок у нашій країні, де шлюб не заохочували, унеможливлювали, робили протизаконним; де потрібно було обов'язково народжувати дітей, але «мати» їх, відповідати за них, — іншими словами, бути батьками, — було поза питанням, як і свобода. Обстоювання батьківства за умов, притаманних рабовласництву, було злочином.
Ідея мене захопила, але картина приголомшувала. Створення персонажів, які б могли продемонструвати інтелект і жорстокість цієї логіки, здавалося непосильним, доки я не пригадала книгу, яку видала, коли іще працювала. Вирізка з газети в «Чорній книзі» розповідала історію Маргарет Гарнер, молодої матері, яка втекла з рабства, але була заарештована за те, що вбила одну дитину (і намагалася вбити інших), бо не хотіла, щоб ті поверталися на плантацію власника. Вона стала своєрідною знаменитістю в боротьбі проти закону про збіглих рабів, який вимагав повернення втікачів до їхніх власників. Її здоровий глузд і відсутність розкаяння привернули увагу не лише прихильників скасування цього закону, а й газет. Вона була прямодушною і, судячи з її коментарів, розумною, холоднокровною та готовою ризикнути всім заради свободи.