Вона так багато блукала вулицями Цинциннаті, що хоча і вийшла на світанку, до місця дісталася тільки опівдні. Будинок розташувався подалі від узбіччя, його вікна виходили на галасливу людну вулицю. Двері відчинила негритянка:
— Чого тобі?
— Можна увійти?
— Що треба?
— Я хочу побачити містера та місіс Бодвін.
— Міс Бодвін. Вони брат і сестра.
— А-а…
— Навіщо вони тобі?
— Шукаю роботу. Думала, може вони щось підкажуть.
— Ти з родини Бебі Сагз, чи не так?
— Так, мем.
— Заходь. А то мухи налетять. — І вона провела Денвер на кухню. — По-перше, тобі потрібно навчитися користуватися дверним молотком.
Але Денвер слухала її на піввуха, бо вступила у щось м'яке і блакитне. Усе навкруги було товстим, м'яким і блакитним. Скляні шафи, повні блискучих предметів. Книжки на столах і полицях. Білі перламутрові лампи із сяючими металевими денцями. І пахло, як від одеколону, яким вона поливала свою смарагдову хатинку, тільки краще.
— Сідай, — сказала жінка. — Знаєш, як мене звуть?
— Ні, мем.
— Джейні. Джейні Вейгон.
— Приємно познайомитись.
— Навзаєм. Я чула, твоя мама захворіла?
— Так.
— Хто за нею доглядає?
— Я. Але мені потрібно знайти роботу.
Джейні розсміялася.
— Знаєш, я працюю тут з чотирнадцяти років і пам'ятаю той день, коли тут з'явилася Бебі Сагз, свята, і сіла прямо тут, де й ти сидиш. Її привіз білий. Так вона і отримала той будинок, в якому ви всі живете. Та інші речі.
— Так, мем.
— Що сталося із Сет? — Джейні обперлася на раковину і схрестила на грудях руки.
Ціна була зовсім маленькою, але Денвер вона здавалася великою. Ніхто не зможе допомогти, доки вона не розкаже, — не розкаже все. Зрозуміло, що Джейні не допоможе, але й до Бодвінів не пустить, якщо вона не розкаже. Тож Денвер розказала цій незнайомці те, що розказувала леді Джонс, натомість Джейні зізналася, що Бодвінам потрібна допомога, хоча вони і самі цього не знають. Вона тут сама, і тепер, коли її роботодавці старішали, вона не могла піклуватися про них як раніше. Її частіше просили провести тут ніч. Може, вона зможе вмовити їх дозволити Денвер бувати тут ночами, приходити, скажімо, після вечері і лишатися до сніданку. Так Денвер може доглядати за Сет удень і заробити трохи вночі, як така пропозиція?
Денвер довелося пояснити, що в їхньому домі з'явилась дівчина, яка заволоділа мамою. Це кузина, що приїхала до них у гості, також захворіла і стала тягарем для них обох. Схоже, Джейні більше цікавив стан Сет, і з того, що розповіла дівчина, складалося враження, що жінка збожеволіла. Не таку Сет вона пам'ятала. Ця Сет нарешті втратила розум, чого і варто було очікувати, — намагалася впоратися сама, високо задравши носа. Денвер скорчилася від таких слів, закрутилася на стільці і втупилася очима в раковину. Джейні Вейгон говорила про пиху, доки не дійшла до Бебі Сагз, про яку могла сказати лише гарне.
— Я ніколи не ходила на те служіння в лісі, але вона завжди добре ставилася до мене. Завжди. Такої більше не буде.
— Я теж за нею сумую, — сказала Денвер.
— Так і має бути. Усім її не вистачає. Добра була жінка.
Денвер більше нічого не розказувала, і Джейні якийсь час роздивлялася обличчя дівчини.
— І жоден з твоїх братів не повернувся, щоб поцікавитись, як ви живете?
— Ні, мем.
— Чули щось про них?
— Ні, мем. Нічого.
— Схоже, погано їм було в тому домі. Розкажи мені про жінку, що у вас гостює. Про кузину. Вона має лінії на долонях?
— Ні, — відповіла Денвер.
— Так я і думала, — зітхнула Джейні. — Врешті-решт Бог існує.
Співбесіда закінчилася, і Джейні наказала прийти через кілька днів. Їй потрібен час, аби переконати своїх роботодавців, що їм потрібна допомога вночі, бо Джейні потребує її власна родина.
— Не хочу кидати цих людей, але не можу лишатися з ними день і ніч.
Що Денвер доведеться робити вночі?
— Просто бути тут. Про всяк випадок.
На який випадок?