— Раніше навколо цього місця лунали голоси. А тепер тихо, — сказав Стемп. — Я кілька разів повз нього проходив і не почув ані звуку. Здається, його очистили, бо містер Бодвін каже, що продасть його, як тільки зможе.
— Це той, кого вона намагалася зарізати? Той?
— Так. Сестра каже, що від будинку лише клопіт. Сказала Джейні, що хоче його позбутися.
— А він? — запитав Пол Ді.
— Джейні каже, що брат проти, але нічого не може вдіяти.
— Хто ж захоче купити тут будинок? Той, хто має гроші, тут не житиме.
— Я теж так уважаю, — відповів Стемп. — Доведеться почекати, доки вони його комусь продадуть.
— Він не хоче притягти її до суду?
— Не схоже. Джейні каже, що він тільки хоче дізнатися, хто була та гола чорна жінка на ґанку. Він так пильно на неї дивився, що не помітив, як до нього кинулася Сет. Побачив лише, як між жінками зав'язалася бійка. Подумав, що Сет накинулась на якусь, як каже Джейні.
— Джейні не каже, чи він змінився?
— Ні. Каже, що дуже рада, що він не загинув. Якби Елла її не зупинила, вона б його вбила. Сама думка про те, що її хазяїна могли вбити, налякала її до смерті. Добре, що жінку зупинили. Тепер вони з Денвер шукатимуть роботу.
— А хто, вона каже, була та гола жінка?
— Каже, що вона нічого не бачила.
— Ти віриш, що вони бачили?
— Ну, щось вони таки бачили. Еллі я довіряю, а вона стверджує, що дивилася їй прямо в очі. І стояла вона поруч із Сет. Із того, як її описують, не схоже, щоб то була та сама дівчина, яку я бачив. Та, що я бачив, була худенька. Ця ж — гладка. Кажуть, вони із Сет трималися за руки, і Сет здавалась маленькою дівчинкою.
— Маленька дівчинка з кайлом. Як близько вона до нього підійшла?
— Кажуть, була зовсім поруч. Та Денвер і жінки її схопили, а Елла приложила свій кулак до її щелепи.
— Він мав побачити, що Сет на нього накинеться. Мав побачити.
— Може. Не знаю. Якщо і бачив, то не вірив, що вона наважиться. Дуже на нього схоже. Він ніколи нам не відмовляє. Непохитний, як скеля. Я тобі ось що скажу: якби вона його дістала, це було б для нас дуже погано. Ти ж знаєш, що то він тоді врятував Сет від шибениці.
— Так, чорт забирай. Жінка просто сказилася. Сказилася.
— Так, але ж чи не сказилися ми всі?
І вони розсміялися. Спочатку здавлено, немов заіржавіли, тоді голосніше і голосніше, доки Стемп не поліз до кишені за хусткою, щоб витерти очі, а Пол Ді витирав свої просто долонями. Сцена, що постала в їхній уяві, її серйозність, збентеження змусили їх знову затруситися від сміху.
— Хіба щоразу, коли на порозі з'являється білий, вона мусить когось убити?
— Та той чоловік узагалі міг прийти за орендою.
— Добре, що білі пошту не розносять.
— А то б листів ніхто і не отримав.
— Крім листоноші.
— Серйозне було б повідомлення.
— І останнє.
Коли сміх вичерпався, вони звели дух і потрусили головами.
— І він досі не проти, щоб Денвер проводила ночі у них у домі? Ха!
— Е, ні. Не чіпай Денвер, Поле Ді. Вона моя радість. Я пишаюся цією дівчиною. Вона першою скрутила матір. Ніхто навіть і зрозуміти не встиг, що відбувається.
— Ну, то вона врятувала Сет життя, як сказав би ти.
— Та ти і сам так думаєш, — сказав Сет, раптом пригадавши стрибок, розмах руки і ту, іншу руку, від якої врятував маленьку кучеряву дівчинку; смерть була за кілька дюймів від неї. — Я пишаюся нею. З нею все буде добре. Добре.
І то була правда. Пол Ді побачив її наступного ранку, коли йшов на роботу, а вона закінчила свою. Вона схудла, очі стали рішучими і як ніколи нагадувала Голлі.
Дівчина посміхнулася першою:
— Доброго ранку, Поле Ді.
— Так, ранок дійсно добрий, — відповів він. Її усмішка, зовсім не схожа на ту глумливу, що він пам'ятав, була привітною, нагадувала посмішку Сет. Пол Ді торкнувся капелюха: — Як справи?
— Не скаржуся.
— Додому ідеш?
Ні. Вона чула про денну роботу на фабриці сорочок. Сподівалася, якщо працюватиме вночі у Бодвінів і матиме ще одну роботу, то зможе відкласти щось і допомогти матері. Коли він запитав, чи добре до неї ставляться, вона сказала, що більше ніж добре. Міс Бодвін її всього навчає. Він запитав, чому саме, і вона розсміялася і сказала, читати.
— Вона каже, що я можу вступити до Оберліну. Експериментує зі мною.
І він не сказав: «Обережніше. Обережніше. Немає у світі нічого небезпечнішого за білого вчителя». Натомість кивнув і запитав те, що крутилося на язиці.
— З мамою все гаразд?