— Вам не можна блукати цими пагорбами, міс.
— Хто б говорив! Я тут у більшій безпеці, ніж ти. Якщо тебе спіймають, зітнуть голову. Не знаю, хто б за мною гнався, а от тебе точно вистежують. — Емі притиснула руки до підошов рабині. — Чия це дитина?
Сет не відповіла.
— Ти навіть не знаєш. Боже, поможи, — зітхнула Емі й похитала головою. — Боляче?
— Якщо торкнутися.
— Добре. Чим більше болить, тим краще. Ніщо не може зцілитися без болю, розумієш. Чому ти крутишся?
Сет підвелася на ліктях. Від довгого лежання на спині занило між лопатками. Від вогню в ногах і вогню в спині кидало в піт.
— Спина болить, — відповіла вона.
— Спина? Ну, дівчино, у тебе і болячок. Перевернись, я подивлюся.
Довелося докласти таких зусиль, що Сет мало не знудило, але на правий бік вона перевернулася. Емі розв'язала сукню і вигукнула «Боже, поможи», коли побачила. Сет вирішила, що все дуже погано, бо після звертання до Господа Емі довго мовчала. В цьому мовчанні враженої Емі відчувалася зміна. Спини Сет торкнулися пальці цих добрих рук. Сет чула дихання, але дівчина мовчала. Сет не могла поворухнутися. Лежати на животі чи спині вона була не в змозі, а щоб утримувати позицію на боку, доводилося впиратися ногами, і ті боліли. Нарешті Емі заговорила. І голос у неї був, немов уві сні.
— Це дерево, Лу. Черемшина. Бачиш, ось стовбур — червоний і розсічений, повний соку, а це гілки від нього відходять. У тебе ціла купа гілок. І листя є, і схоже, навіть квіти. Маленькі квіточки, і такі ж білі. На твоїй спині ціле дерево. Квітуче. Цікаво, що ж там собі думав Господь. Мене теж кілька разів сікли, але я такого і не пригадую. Ох, і злі руки в містера Бадді! Бив лише тому, що ти на нього подивилася… Точно кажу! Якось я на нього глянула, і він помітив і кинув у мене кочергою. Гадаю, він здогадався, про що я подумала.
Сет застогнала, і Емі обірвала спогади — пересунула ноги Сет так, щоб ізсунути вагу тіла, що лежало на вкритому листям камінні, з кісточок.
— Так краще? Боже, хіба можна так помирати? Ти тут помреш, розумієш? Нічого не можна зробити. Дякувати Творцю, що я на твоєму шляху трапилася, щоб не довелося тобі помирати в хащах. Натрапила б на змію, вона б тебе вкусила. Ведмідь би з'їв. Краще тобі, Лу, було лишатися там, де ти і була. Але по спині бачу, що ти там не витримала, ха-ха. Хто б не посадив це дерево, містера Бадді він точно переплюнув. Я рада, що не на твоєму місці. Ну, допомогти тобі я можу лише павутинням. Того, що тут є, не вистачить. Подивлюся назовні. Можна взяти мох, але там бувають жучки і багато чого іншого. Може, варто відкрити ці квіточки? Нехай гній витікає. Як гадаєш? Цікаво, що було у Бога на думці? Мабуть, ти щось накоїла. Не тікай звідси нікуди.
Сет чула, як вона наспівувала в кущах, збираючи павутиння. Вона зосередилася на тому мугиканні, бо щойно Емі вийшла, дитина почала крутитися. Непогане питання, думала вона. Що ж було у нього на думці? Емі лишила сукню розв'язаною, і Сет відчула порив вітру, який значно полегшив біль. Від полегшення став боліти менше і розпухлий язик. Емі повернулася з повними руками павутиння, з якого повитягувала здобич і розстелила на спині у Сет, примовляючи, що це все одно що ялинку на Різдво прикрашати.
— До нас приходила стара негритянка. Вона нічого не знала. Шила для місіс Бадді — навіть тонке мереживо, але зшити двох слів не могла. Вона нічого не знала, от як ти. Ти нічого не знаєш. От і помреш. Не я. Я дістануся до Бостона і куплю собі оксамиту. Кармінного. Ти ж про такий навіть і не чула, еге ж? Тепер ніколи і не почуєш. Та ти і не спала ніколи з сонцем на обличчі. Я кілька разів це робила. Я кормлю худобу ще до світанку, а спати лягаю, коли стемнішає. Та якось мене підвозили у фургоні, і я заснула. Спати, коли на твоє обличчя світить сонце, — найприємніше, що може бути. Двічі я це робила. Одного разу, коли була малою. Мене ніхто тоді не турбував. Іншого разу, там, у фургоні, це знову сталося, і курчата повтікали. Містер Бадді мене висік. Кентуккі — погане місце. Бостон — добре. Там жила моя мама до того, як її віддали містеру Бадді. Джо Натан каже, що містер Бадді — мій батько, але я йому не вірю. А ти?