Мій татко на все здатен заради випускної яєчні. Вимазує жовток хлібом до останньої краплини. Бабуся розказувала. Казала, що коли вона смажила йому випускну яєчню, наступало Різдво, такий він був радий. Вона казала, що завжди трохи боялася мого татка. Він був занадто добрий, казала вона. Від самого початку, казала вона, він був занадто добрий до цього світу. Лякав її. Вона думала, що в нього ніколи нічого не вийде. Білі, мабуть, теж так думали, бо ніколи їх не розлучали. І вона отримала змогу його пізнати, доглядати за ним, а він лякав її своєю любов'ю. Любив тварин та інструменти, врожай і абетку. Міг рахувати на папері. Наглядач його навчив. Запропонував учити інших хлопців, але тільки татко схотів. Вона казала, що інші хлопці відмовилися. Один з них, що мав номер замість імені, сказав, що це змінить його мозок, — змусить його забувати те, чого не варто було, і запам'ятовувати те, що не потрібно, і він не хоче, щоб у нього в голові все переплуталося. Але татко сказав, якщо ти не вмієш рахувати, тебе надурять. Якщо ти не вмієш читати, тебе битимуть. Їм здавалося, що це смішно. Бабуся каже, що вона точно не знає, але саме тому, що татко вмів рахувати на папері, він вирахував, як можна її викупити. І казала, що завжди хотіла читати Біблію як справжній пастор. Тож я і навчилася читати і вчилася, доки не запанувала тиша, і я змогла чути лише власне дихання і того, хто перекинув глечик з молоком, що стояв на столі. Ніхто цього не чув. Мем відлупцювала Баглара, але він глечика навіть не торкався. Тоді цей хтось перемішав увесь випрасуваний одяг і заліз руками в торт. Схоже, я одна одразу ж здогадалася, хто це такий. Саме так, як коли вона повернулася, я зрозуміла, хто вона така. Не одразу, але дуже скоро, коли вона назвала своє ім'я, — не те, яким її хрестили, а те, за яке мем заплатила каменяру, — я зрозуміла. І коли вона поцікавилася сережками мем — я про це навіть не знала, — тоді стало зовсім ясно: моя сестра повернулася допомогти мені чекати на татка.
Мій татко — янгол. Він міг глянути на тебе і сказати, де болить, і вилікувати. Він зробив спеціальний прилад для бабусі Бебі, щоб вона могла піднятися з підлоги, коли прокидається вранці, і зробив для неї сходинку, щоб коли вона стояла, не напружувала ногу. Бабуся казала, що завжди боялася, що білий почне її бити перед дітьми. Перед дітьми вона завжди добре поводилася і намагалася робити все правильно, щоб її не побили. Казала, що діти шаленіли від цього. В «Милому Домі» ніхто не бив і не погрожував, тож мій татко ніколи цього не бачив і не шаленів. Янгол. Ми маємо всі бути разом. Я, він і Кохана. Мем може лишатися або йти з Полом Ді, якщо хоче. Хіба що татко захоче, аби вона була з ним, але я сумніваюся, бо вона пустила Пола Ді до себе в ліжко. Бабуся Бебі зізналася, що люди зневажливо ставилися до неї, бо вона мала вісьмох дітей від різних чоловіків. Її зневажали і чорні, і білі. Раби не повинні відчувати задоволення; їхні тіла створені не для цього, але вони мусять мати якомога більше дітей, щоб задовольнити тих, кому вони належали. Казала, щоб я цього не слухала. Щоб я завжди прислухалася до свого тіла і любила його.
Таємна хатинка. Коли я помру, я полечу туди. Мем не дозволила б мені вийти на двір і їсти з усіма. Ми лишилися в середині. Було боляче. Знаю, бабусі Бебі сподобалося б частування і люди, що прийшли, бо у неї псувався настрій, коли вона нікого не бачила і нікуди не ходила, — просто сумувала і думала про кольори і помилку, якої припустилася. Це про те, що вона думала, що серце і тіло можуть учинити неправильно. Білі все одно прийшли. В її двір. Вона все зробила правильно, а вони все одно прийшли в її двір. І вона не знала, що й думати. Лишилося тільки її серце, а вони і його пограбували, та так, що й війна не змогла її підняти.
Вона розказувала мені про татка. Як важко він працював, аби її викупити. Після того як зіпсували торт і перемішали випрасуваний одяг, після того, як я почула, що моя сестра повзає сходами, аби повернутися до свого ліжечка, вона і про мене почала розказувати. Що мене заговорили. Ще коли я народилася, тому я завжди в безпеці. І що я не маю боятися привиду. Він мене не скривдить, бо я скуштувала його кров, коли мене годувала мем. Сказала, що привид прийшов по мем і по неї, за те, що нічого не зробила, аби його врятувати. Але мене він не скривдить. Проте мені варто було його стерегтися, бо це був жадібний привид, він потребував багато кохання, і це, якщо врахувати обставини, було чесно. Я так і робила. Любила її. Любила. Вона гралася зі мною і завжди приходила побути зі мною, коли була мені потрібна. Вона моя, Кохана. Вона моя.