— Де він може бути? — питає вона.
Пол Ді знизує плечима, бо головою похитати не може.
— Ти бачив, як Сіксо помер? Ти певен?
— Певен.
— Він був при тямі, коли це сталося? Він бачив, що на нього чекає?
— При тямі. При тямі і сміявся.
— Сіксо сміявся?
— Ти б його чула, Сет.
Біля невеличкого багаття, яке він розклав, від сукні Сет здіймається пара. Важко рухатися, коли в тебе закуті ноги і така прикраса на шиї. Від сорому він не може дивитися їй в очі, а коли наважується, то бачить там лише чорноту — білків немає. Вона каже, що час іти, і йому здається, що вона до воріт і не дійде, але відмовляти її він не хоче. Знає, що більше її не побачить, і там і тоді зупиняється його серце.
Мабуть, одразу після того учні і затягли її до сараю, а коли вона розказала місіс Гарнер, відстібали її батогом. Хто б міг подумати, що вона втече? Вони, певно, вважали, що з таким животом і такою спиною вона нікуди не піде. Він не здивувався, коли дізнався, що її відстежили аж у Цинциннаті, бо, як йому тепер здається, вона коштувала більше за нього; майно, що безкоштовно себе відтворює.
Пригадавши власну ціну, до останнього центу, яку хотів отримати за нього вчитель, він подумав, скільки ж коштувала Сет. А яка ціна була у Бебі Сагз? Скільки дали б за Голлі, незважаючи на його відпрацювання? Скільки місіс Гарнер отримала за Пола Еф? Більше дев'ятисот доларів? Наскільки? На десять доларів? На двадцять? Учитель, мабуть, знав. Він знав ціну всьому. Голос у нього був по-справжньому сумним, коли він оголосив, що Сіксо ні на що не придатний. Кого можна надурити, змусити купити співаючого негра з рушницею? Ще й з криками: «Я шостий! Ти сьомий!», бо жінка, що жила за тридцять миль, утекла з його насінням. Смішно. Вона так світилася, що і вогонь затьмарила б. І з голови не йшов сміх Сіксо, тож коли його прив'язували до воза, він і думати забув про залізо в роті. А тоді він побачив Голлі, і згодом півника, що посміхався і казав: «Ти ще нічого не бачив». Звідки міг півник знати про Альфред у Джорджії?
— ЯК СЯ маєш?
Стемп Пейд і досі крутив стрічку в пальцях, не витягуючи їх з кишень штанів.
Пол Ді підвів голову, помітив ворушіння в кишені і хмикнув:
— Читати я не вмію. Якщо ти приніс ще одну газету, то змарнував час.
Стемп витяг стрічку і сів на сходи поруч.
— Ні. Це інше. — Він стиснув стрічку між вказівним і великим пальцями. — Інше.
Пол Ді нічого не сказав, тож якийсь час чоловіки сиділи мовчки.
— Мені це важко, — сказав Стемп. — Але я маю це зробити. Маю сказати тобі дві речі. Почну з легшої.
Пол Ді усміхнувся:
— Якщо тобі важко, то мене це вб'є.
— Ні, ні. Нічого такого. Я шукав тебе, щоб вибачитись.
— За що? — Пол Ді поліз до кишені за пляшкою.
— Ти можеш прийти до будь-якого будинку, де живуть чорні. Будь-де в Цинциннаті. Обирай будь-який і лишайся там. Вибач мені, бо ніхто тобі цього не запропонував. Але тобі будуть раді будь-де, якщо ти захочеш. Мій дім — це і твій дім теж. Джон з Еллою, міс Джонс, Авель Вудрув, Віллі Пайк — усі будуть раді. Вибирай. Ти не мусиш спати в підвалі, і я прошу вибачити мене за кожну ніч, що ти тут провів. Не знаю, як цей пастор таке дозволив. Я знаю його з дитинства.
— Гей, Стемпе. Він запрошував до себе.
— Справді? Невже?
— Так. Я хотів, я не хотів, я просто хотів побути на самоті. Він запросив до себе. І запрошує щоразу, коли бачить мене.
Камінь із пліч! А я вже вирішив, що всі геть збожеволіли.
Пол Ді похитав головою:
— Лише я.
— Що думаєш робити?
— А-а-а… У мене великі плани. — Він двічі ковтнув з пляшки.
Усі плани, пов'язані з пляшкою, дуже нетривалі, подумав Стемп, але з власного досвіду знав, що немає сенсу просити п'яного не пити. Він прочистив носа і почав міркувати, як би розказати про другу справу, що привела його сюди. Людей сьогодні було дуже мало. Канал змерз, тож і човнів не було. Почувся цокіт копит. Вершник сидів у високому сідлі, як житель Сходу, але все інше в ньому належало мешканцю долини Огайо. Проїжджаючи повз церкву, він глянув на них і раптом натягнув віжки та зістрибнув на стежку, що вела до ґанку.
— Гей, — гукнув до них.
Стемп сунув стрічку в кишеню.
— Так, сер?
— Я шукаю дівчину на ім'я Джуді. Працює біля бойні.
— Не думаю, що знаю її. Ні, сер.
— Сказала, що живе на Планк Роуд.
— Планк Роуд. Так, сер. Вам туди. Десь за милю звідси.
— Ви її не знаєте? Джуді. Працює біля бойні.
— Ні, сер, але я знаю Планк Роуд. Миля в тому напрямку.
Пол Ді підняв пляшку і зробив ковток. Вершник поглянув на нього, тоді перевів погляд на Стемпа Пейда. Послабивши праву віжку, спрямував коня до дороги, але передумав і вернувся.