Отже, це воно!..
Однак думка про дитину жевріла на дні її мозку. Почекай! Почекай! Вона просіє всю породу чоловіків через своє сито й перевірить, чи не знайдеться такий, що підійде. «Вийдіть на вулиці й провулки Єрусалима і побачите, чи знайдете там мужчину». В Єрусалимі часів пророка не знайшлося мужчини і серед тисячі осіб чоловічої статі. Але мужчина! С'еst une autre chose![13]
З'явилася ідея, що він має бути іноземцем: не англійцем, тим більше не ірландцем. Справжній іноземець!
Але зачекай-но! Зачекай! Наступної зими вона повезе Кліфорда в Лондон, а через зиму — за кордон, на південь Франції, в Італію. Зачекай! Вона не поспішала з дитиною. Це її особиста справа, і тільки в одному питанні якось дивно, по-жіночому вона була впевнена до глибини душі. Вона не збиралася ризикувати з випадковою людиною, тільки не вона! Завести коханця можна в будь-яку хвилину, але мужчину, який має зачати з тобою дитину… Зачекай! Тут зовсім інша справа. «Вийдіть на вулиці й провулки Єрусалима і побачите, чи знайдете там мужчину». Справа не в коханні, справа в мужчині. Особисто можна навіть його ненавидіти. Однак, коли це мужчина, яке значення має особиста ненависть? Це справа зовсім іншої частини твоєї особи.
Як завжди, йшов дощ і стежки надто розмокли для Кліфордового крісла, та Коні все ж виходила. Тепер вона ходила на прогулянку майже щодня, як правило, до лісу, де зоставалася справді сама. Там не зустрічався ніхто.
Однак того дня Кліфорд захотів передати лісникові свої розпорядження, а посильний хлопчик зліг від грипу — у Реґбі, здавалося, завжди хтось хворів грипом. Коні сказала, що загляне до його хатки.
Повітря було м'яким і мертвим, ніби весь світ повільно вмирав. Сіре, клейке й тихе, не чути навіть гуркоту з копалень — шахти працювали неповні дні, а сьогодні взагалі зупинилися. Кінець усьому!
У лісі все цілком завмерло й застигло, тільки з голих кущів падали краплі з глухими несильними ударами. Усе інше, крім темноти старих дерев, заволокла темнота сірості, безнадійної непорушності, порожнечі.
Коні несвідомо йшла вперед. Старий ліс навівав древню меланхолію, що якось втішала її більше за жорстоку мертвотність зовнішнього світу, їй подобалася внутрішня сила цих рештків лісу, мовчазна стриманість старих дерев. Вони здавалися самим втіленням тиші і водночас — живою присутністю. Вони так само чекали, вперто, стоїчно чекали, даючи силу тиші. Можливо, вони просто чекали кінця, доки їх зрубають, вивезуть, тобто чекали кінця лісу, а для них — кінця світу. Та можливо, їхня могутня й аристократична тиша, тиша міцних дерев, означала й щось інше.
Коли вона вийшла з північної сторони лісу, то хата лісника, досить темний, коричневий кам'яний будинок з високим дахом і красивим комином, здалася незаселеною, так тихо й порожньо було навкруг. Але ниточка диму здіймалася над комином, і в маленькому, обгородженому садку перед домом було скопано й дуже чисто. Двері були розчинені.
Тепер, опинившись тут, вона відчула, що трохи ніяковіє перед цим чоловіком з його допитливими проникливими очима, їй не подобалося приносити йому накази й хотілося знову піти геть. Вона тихенько постукала, ніхто не вийшов. Вона знову постукала, знову не дуже голосно. Жодної відповіді. Зазирнула у вікно й побачила темну маленьку кімнату, майже зловісно самотню, яка не бажає жодного вторгнення.
Вона стояла і прислухалася, і їй здалося — з того боку хати долинають якісь звуки. Втративши надію, що її почують, вона додала в завзятості і не хотіла здаватися. Тому обійшла будинок уздовж стіни. За ним земля різко піднімалася, задній двір ніби западався в оточенні низької камінної стіни. Вона повернула за ріг будинку й зупинилася. За два кроки від неї в маленькому дворику, нікого не помічаючи, мився чоловік. Він був голий до пояса, його вельветові штани трохи сповзли вниз на струнких стегнах. Біла тонка спина зігнулася над великим цебром мильної води, в який він занурював голову і струшував її чудними, швидкими рухами, піднявши тонкі білі руки й видавлюючи з вух мильну воду, — зграбний, таємничий, як ласиця, що бавиться з собою, й цілком самотній. Мимохіть вона була шокована. Кінець кінцем, просто чоловік миється. Досить банально, бачить Бог.
Однак якимось дивним чином це був досвід уяви — він ударив у саму середину її тіла.