Майкаліс схопився за Кліфорда, як за центрального персонажа для п'єси, він уже накидав сюжет і написав першу дію! Адже Майкаліс ще краще за Кліфорда вмів робити виставку з нічого. Єдине, що лишилося від пристрасті у цих двох чоловіків — це пристрасть до показного. В сексуальному плані вони були позбавлені пристрастей, вважай, мертвими. А тепер Майкаліса приваблювали навіть не гроші. Кліфорд ніколи не прагнув грошей, хоч заробляв їх де міг, адже гроші — печать і клеймо успіху. А саме успіху вони бажали. Вони обидва хотіли показатися по-справжньому… показати самих себе і хоч на якийсь час завоювати широку публіку.
Дивне діло… проституція з продажною богинею. Коні, що зовсім не піддавалася її впливу, цілком байдужа до її зваб, у цьому бачила тільки порожнечу. Навіть проституція з продажною богинею означала порожнечу, хоча чоловіки проституювали незліченну кількість разів. Навіть це порожнеча.
Майкаліс написав Кліфордові про п’єсу. Безперечно, той давно вже чув про неї. І знову Кліфорд відчув збентеження. Він знову збирався показати себе, цього разу — зусиллями когось іншого, причому у вигідному світлі. Він запросив Майкаліса з першою дією до Реґбі.
Майкаліс приїхав у літньому костюмі, в білих замшевих рукавичках, з рожево-бузковими орхідеями, дуже вишуканими, для Коні, і перша дія сподобалася надзвичайно. Навіть Коні збентежилась… збентежилася до того живого, що в ній ще зосталося. І в очах Коні Майкаліс, збентежений своєю владою бентежити інших, здавався справді чудовим… просто прекрасним. Вона побачила в ньому стародавню незворушність раси, яку нічим уже не розчаруєш, крайній бруд, майже чистий. Якщо глянути здалека на його проституювання з продажною богинею, то він здавався чистим, чистим, немов африканська маска з слонової кості, що обертає бруд у чистоту на своїх поверхнях і кривизнах.
Момент гострого збудження, пережитий разом з обома Чатерлеями, коли він легко захопив Коні та Кліфорда, став одним з найважливіших моментів життя Майкаліса. У нього вийшло — він захопив їх. Навіть Кліфорд на якийсь час закохався в нього… якщо можна так висловитися.
Отож наступного ранку Майк почувався ніяковіше, ніж завжди, — нетерплячий, знищений, нетерплячі руки в кишенях штанів. Коні не прийшла до нього вночі… і він не знав, де її шукати. Кокетство!.. В момент його тріумфу.
Зранку він пішов до її вітальні. Вона знала, що він прийде. Його тривога впадала в очі. Він запитав про п'єсу… Чи добра вона, на її думку? Він прагнув почути похвали. Вони давали йому гостру насолоду пристрасті, більшу за будь-який сексуальний оргазм. І вона хвалила її захоплено. Однак весь час у глибині душі вона знала, що п'єса — ніщо.
— Послухай! — нарешті сказав він. — Чому б нам з тобою не внести в цю справу ясність? Чому б нам не одружитися?
— Але ж я одружена, — вона здивувалася, однак знову не відчула нічого.
— Та що ти… Певна річ, він тобі дасть розлучення… Чому б нам не одружитися? Я хочу одружитися. Я знаю, це для мене найкраще — одружитися й вести розмірене життя. Я веду чортзна-що, а не життя, просто розриваюся на шматки. Послухай, ми з тобою, ми просто створені одне для одного… як рука й рукавиця. Чому б нам не одружитися? Ти думаєш, нам щось заважає?
Коні подивилася на нього вражено, однак знову не відчула нічого. Ці чоловіки, всі вони однакові, ні на що не зважають. Вони просто загоряються з голови, як петарда, й сподіваються підняти тебе в рай на худих трісках свого полум'я.
— Але ж я одружена, — сказала вона. — Ти ж знаєш, я не можу покинути Кліфорда.
— Але чому? Чому? — закричав він. — Він і через півроку не помітить, що тебе немає. Він взагалі не знає, що, крім нього, ще хтось існує. Я ж бачу, ти йому зовсім не потрібна, він цілком заглиблений у себе.
Коні відчула правду в цих словах. Але вона також відчула, що Майк навряд чи є зразком безкорисливості.
— Хіба не всі чоловіки заглиблені в себе? — запитала вона.
— О, більш-менш так, припускаю. Чоловік потребує цього, щоб дати собі раду. Та річ не в цьому. Річ у тому, що може чоловік дати жінці? Чи може він принести їй щастя, чи не може? Якщо не може, то в нього немає права на цю жінку… — Він зупинився й подивився на неї майже гіпнотичним поглядом своїх випуклих карих очей. — А тепер я вважаю, — додав він, — що можу, чорт забирай, дати жінці все щастя, яке вона тільки захоче. Думаю, можу це ґарантувати.