І вона понуро проживала свої дні. Тепер не залишалося нічого, окрім цього пустого млина, який Кліфорд називав спільним життям, довгим існуванням двох людей, які звикли жити одне з одним у тому самому домі.
Порожнеча! Здавалося, що сенс життя зводився до того, щоб сприйняти велику порожнечу життя. Усі численні турботи й важливі дрібниці, з яких складається велика загальна сума порожнечі!
РОЗДІЛ ШОСТИЙ
— Чому в наші дні чоловіки й жінки не люблять одні одних по-справжньому? — запитала Коні Томі Дюкса, який до певної міри був її оракулом.
— Але ж це не так! З того часу, як виник людський рід, не думаю, щоб чоловіки й жінки коли-небудь любили одні одних так, як сьогодні. Любили воістину! Візьміть мене… Я дійсно люблю жінок більше за чоловіків, вони мужніші, з ними почуваєшся відвертішим.
Коні розмірковувала.
— Все так, але ж вам ніколи не хотілося мати з ними нічого спільного! — сказала вона.
— Я? А що я роблю, як не розмовляю цілком відверто в цей момент з жінкою?
— Так, розмовляєте…
— А що більшого я міг би зробити, були б ви чоловіком, як не поговорити з вами відверто?
— Мабуть, нічого. Але жінка…
— Жінка хоче подобатися, хоче, щоб з нею розмовляли, і водночас вона хоче, щоб її любили й жадали, а мені здається, що ці дві обставини цілком взаємовиключені.
— Але ж так не має бути!
— Безсумнівно, воді не варто бути такій мокрій, тут вода перегинає палку. Але в цьому ж уся справа! Мені подобаються жінки, подобається розмовляти з ними, а саме тому я не люблю їх і не жадаю їх. Ці дві речі для мене не збігаються.
— Думаю, вони мають збігатися.
— Добре. Той факт, що деякі речі мають бути не такими, як вони є, не належить до моєї компетенції.
Коні обдумала ці слова.
— Неправда, — сказала вона. — Чоловіки можуть любити жінок і розмовляти з ними. Не розумію, як можна любити їх, не розмовляючи з ними, й досягати при цьому дружби й близькості. Як можна?
— Ну, — сказав він, — я не знаю. Яка користь з моїх узагальнень? Я можу говорити тільки про себе. Мені подобаються жінки, але я їх не жадаю. Я люблю поговорити з ними, і ці розмови роблять нас якоюсь мірою близькими, але відкидають нас на діаметрально протилежні полюси, коли доходить до поцілунків. От такі справи! Але не сприймайте мене, як загальний зразок, очевидно, я належу до особливих випадків, до тих чоловіків, яким подобаються жінки і які не люблять і навіть ненавидять жінок, коли ті прагнуть розігрувати кохання чи вплутують у нього.
— І вам від цього не сумно?
— Чому? Ніскілечки! Я дивлюся на Чарлі Мея та інших чоловіків, які заводять романи… Ні, я ніскілечки не заздрю їм! Пошле доля мені жінку таку, як я схочу, прекрасно. Але я ще не бачив жінки, яку б я хотів, ні разу не зустрічав такої… тому припускаю, що я холодний, хоча деякі жінки мені дуже подобаються.
— А я вам подобаюся?
— Дуже! І бачите, між нами не виникає питання щодо поцілунків, правда?
— Зовсім ні! — сказала Коні. — Але хіба їх не може бути?
— Яким чином, скажіть, ради Бога? Я люблю Кліфорда, та що б ви сказали, якби я підійшов і поцілував його?
— А хіба немає різниці?
— В чому вона, якщо йдеться про нас? Усі ми — розумні людські істоти і здатні стримувати своє єство самця й самиці. Просто стримувати. Як би ви оцінили, коли б я зараз почав поводитися як самець небританського походження і гарцювати зі своїми сексуальними штучками?
— Жахливо.
— Чудово! Повторюю вам, якщо в мені є хоч щось від самця, то я ніколи не зустрічав самиці моєї породи. І я не скучаю за нею, мені просто подобаються жінки. Хто примусить мене їх любити чи прикидатися, що я люблю, й грати в сексуальні забави?
— Принаймні не я. Але хіба тут усе гаразд?
— Можливо, ви щось відчуваєте, я — нічого.
— Так, я відчуваю щось негаразд між чоловіками й жінками. Жінка втратила для чоловіка свої чари.
— А чоловік для жінки?
Вона поміркувала над іншою стороною цього питання.
— Чималою мірою, — сказала відверто.
— Тоді викиньмо все з голови, будьмо порядними й простими, як справжні людські істоти. Хай горять усі ці штучні сексуальні примуси! Я їх відкидаю!
Коні знала, що він і справді має рацію. Однак від цього її почуття зробилися такими безнадійними, такими безнадійними й безладними. Вона почувалася соломинкою на сонному ставку. В чому сенс — її чи будь-чого?
Її молодість повставала. Ці чоловіки здавалися такими старими й холодними. Усе здавалося старим і холодним. І Майкаліс виявився таким розчаруванням, таким нездарою. Чоловіки нічого не хочуть, вони насправді не хочуть жінки, навіть Майкаліс не хоче.