У такі миті я хотіла стати для нього всім. Святою і грішницею. Ніколи не підвести його і не розчарувати. Але не так, як свою матір. Бо для матері я хотіла стати ідеальною, щоб вона була задоволена мною, а не для того, щоб почуватися добре самій. Я ніколи не забуду, як на Миколая мати купила мені ковзани і ми пішли на ковзанку. Мені було дванадцять років. Я не вміла їздити. Та й не любила. Але моя мати вважала вміння кататися на ковзанах ознакою «доброго виховання». Я інтуїтивно відчувала, що не просто катаюся на ковзанах. Коли я падаю, то одночасно об лід стукається й еґо моєї матері. Гордої офіцерської вдови, яка «сама здатна належно виховати свою доньку». І я переверталася, соромилася, і не казала їй, що у мене болить рука. Лише ввечері, коли рука вже стала схожою на завеликий протез, а в мене від болю піднялася температура, я сказала їй про це. Рука була зламана у двох місцях. Колись я розповідала йому цю історію і ніколи не забуду його рук, складених як до молитви, здивування в очах і довгу мовчанку після того.
Що у ньому такого незвичайного? Незвичайне у ньому також те, що він постійно хоче мене. Попри свій вік, він почувається настільки молодим, що постійно думає «тільки про це», й ерекція у нього буває навіть тоді, коли він слухає національний гімн. Дослуховує гімн до кінця, знімає патріотичну долоню з лівої сторони своїх грудей і прагне відразу ж притулити цю хтиву долоню до правої сторони моїх. Коли жінку на порозі тридцятиліття хочуть майже по-тваринному і майже постійно, це дуже цілюще відчуття. При цьому трапляється пережити чудові миті, коли перехоплює подих і так приємно тягне внизу живота.
У такі миті він кидав усіх і все, нахилявся до мого вуха і шепотів, що хоче мене. В автобусі, коли «якось так вийшло», що ми їхали до мене додому під час обідньої перерви, щоб через годину повернутися на роботу, де відразу ж зідзвонилися і домовилися зустрітися ще раз у другій половині дня. У театрі, де він затримував мене в антракті, аж поки всі поверталися на свої місця, а потім затягав до жіночого туалету, і ми кохалися там в одній із кабін. У таксі, коли він казав водієві зупинитися біля парку, давав пачку банкнот і просив «на якийсь час» вийти і «замкнути нас ізсередини». Жоден водій не відмовився.
Так! Поруч із ним я відразу ж відчувала, що він мене хоче.
Ти, мабуть, думаєш, що він був такий, тому що не мав часу «вистигнути», бо ми не залишалися разом від ранку до ранку і від понеділка до понеділка. Я теж так думала, особливо коли слухала розповіді товаришок про їхніх свіжоспечених чоловіків або наречених, з якими вони замешкали разом і які десь приблизно через чотири місяці починали відчувати проблеми із «пониженим фактором пожадання своєї коханої», як про це із сарказмом говорила бухгалтерка пані Кася. Мудра, спокійна, бездітна, після двох розлучень і трьох шлюбів.
Але у нього не було проблем із цим фактором. Це я знаю напевно. Протягом тих шести років одного разу трапилися чотири місяці, коли він бував у мене щодня. І щодня ми починали і завершували день у ліжку. Коли я згадую про це зараз, то мені здається, що насправді ми найчастіше взагалі не вилазили з ліжка.
Я часто думала про те, чи був — тоді мені здавалося, що це неможливо у теперішньому часі, тільки зі словом «був» — такий період у його житті, коли він так само сильно хотів свою дружину. Тільки раз, один єдиний раз, я запитала його про це. На пляжі на острові Гель, коли сходило сонце.
У п’ятницю пообіді він приїхав під офіс нашої редакції. Подзвонив знизу, з рецепції.
Я спустилася на паркінг, сіла в машину, і ми поїхали з цього паркінгу до центру Варшави на пляж на Гелі.
— Я знав, що у тебе немає планів на вихідні, — сказав він, примруживши очі. — Поїхали зі мною, будь ласка…
І мені стало так боляче від цього. Від його впевненості, що я не маю жодних планів на вікенд. Упевненості в тому, що мої плани — це він. І що я чекаю на нього. І мій телефон чекає, і мій замок у дверях, і моє ліжко. І що я з думкою про нього поспіхом повертаюсь у суботу вранці з хлібного на розі, бо переживаю, що він міг подзвонити, а мене немає вдома. І що я про всяк випадок купую удвічі більше булочок і удвічі більше яєць, на випадок, якби він не подзвонив, а просто прийшов на сніданок. І помідори теж купую. Бо він любить яєшню з помідорами.