Паула міцно тримається за свою шкіряну сумочку, а вона куди краща за поліетиленові пакети її попутниць. Жінки в автобусі заховали в голові свій досвід спілкування із чоловіками, якого в Паули ще нема.
Трапляються серед чоловіків і справжні свині, а інколи буває все навпаки. Що воно таке: бути не свинею, а навпаки?
Зате чоловіки весь тиждень мозолять руки від світання до смеркання. У суботу надходить день великого топтання. Усе село тремтить, коли топчуть жінок — кого навколішки, кого горілиць, а кого стоячи. Паула тремтить, коли чує про це. З нею неодмінно все буде інакше. Краще.
А потім жінки зализують свої рани, сьорбаючи каву і припадаючи очима до телевізора. Телевізор! Вечірня програма. Вони дивляться, смішний мультфільм, не розуміючи половини з того, що там діється, — занадто стрімко все міняється, — але забуваючи про терпкий біль у нижній частині живота.
Якщо терпкий біль у нижній частині живота таки підносить голову, наче якийсь хробак з яблучного м’якуша, то вже запізно. Стара приповідка каже, що жінкам судилося страждати, а чоловікам — працювати. В жіноче тіло вп’явся такий-от хробак, господарює там, наче вандал, живе, живиться ним, і все це називається симбіозом.
До того ж жінки в автобусі, на відміну від Паули, чудово знають про цілющий біль під час пологів. Вони набагато випередили Паулу, але наздогнати їх можна. У спертій атмосфері автобуса точаться нескінченні розмови про хвороби взагалі, про біль як наслідок тягання всього важкого, або про болі після операції, через ревматизм, пахвинну ґилу, простріл, катаракту або про ракові болі. А тоді жінки згадують здорові болі, біль при пологах, який од пологів до пологів робить жінку дедалі витривалішою. А звідси один крок до великої втіхи, що його дає народження дітей, на неймовірну втіху перших днів і тижнів після пологів.
Паула, жертва ремесла, вчиться швацької справи.
Вона вже навчилася шити фартух. Хай і не надто швидко, але у неї виходить. Працювати з тканиною Паулі подобається. Однак нерідко, надто коли Паулі доводиться особливо мордуватися з рядком, у ній підносить свою бридку голову кохання. Що Паула у робочі перерви дізнається про кохання дедалі більше, то, стаючи до праці знову, вона вже знає, що буває між чоловіком і жінкою. У кожному разі по-новому й інакше, ніж вона про це чула раніше. Усе, що Паула чула раніше, вона чула в родині й від подружок. Чого чекати від цих недолюдків!
Паула ще не поїхала мізками, щоб стати за жінок зі своєї родини, за цих нещасних мочалок! Краще вже Паула стане за свою кращу подругу, Уші Ґлас, або другу свою кращу подругу, цю біляву мальвіну, дружину цього симпатичного негра — естрадного співака, ну того, брюнета.
У перервах Паула переповнюється коханням по вінця, а під час роботи все це з неї хлюпає. Як інакше, коли все має бути чистим, але при цьому й вабити зір?! Для Паули це як сіль у оці. Хіба в її позбавленому чуттєвості й чистоти оточенні колись може виникнути й зрости кохання? І що тоді?
Що буває в тому разі, коли уявляєш собі щось, чого у твоєму житті насправді нема?
Отож-бо, за таких безглуздих умов і з’являються мрії.
Паула, як усі жінки, мріє про кохання.
Усі жінки, і Паула — не виняток, мріють про кохання. Мріє про нього і чимало її колишніх однокашниць, і багато хто з її нинішніх колежанок на фабриці, хіба що кожна з них щиро вірить у те, що тільки їй одній судилося спізнати справжнє кохання. Якщо ти стоїш за прилавком, якщо ти крамарка — така-от зоряна професія, — то у кохання є на день тисяча приводів і шансів увійти в твою душу. А проте заходять лише самі домогосподарки з дітьми, а кохання нема і близько. Домогосподарки, що з’являються перед тобою, колись давним-давно спізнали кохання, а нині співчувають крамаркам і зневажають їх, адже ті змушені торгувати й не можуть насолоджуватися найпрекраснішими наслідками кохання, а саме дітьми й грошима, що їх чоловік видає на господарські видатки, а відтак більшу частину їх знову забирає. Влаштовані жінки зневажають невлаштованих.
А крамарки зневажають домогосподарок, які звили собі кубло, — бо ж їм доводиться вести жорстоку конкурентну боротьбу й замість лакованих меблів купувати собі, як капіталовкладення в майбутнє щастя, нейлонові панчохи, пуловери й міні-спідниці.
Атож, усе це дасть прибуток!
У селищі панує загальна ненависть, і вона захоплює все довкола, всіх заражає, не зупиняється ні перед чим і ні перед ким, і жінки не знаходять одна в одній нічого близького, лише — чуже. Хто доп’яв кращого-становища, послуговуючись своїми фізичними даними, той хоче зберегти все як є і сховати від чужих очей. А іншим так і кортить потягти завойоване або ж хочеться чогось іще кращого. Навколо лише ненависть і презирство.