Роботу терпиш, навіть якщо робиш її залюбки. Попри всю любов до своєї професії, Паула засвоїла, що робота — це завжди якийсь тяжкий обов’язок, який лише відлякує кохання, а не приманює його.
Дати лад думкам у Паулиній голові можна хіба що бетонозмішувачем. Йому одному до снаги впоратися із захопленнями Паули, з фізичною і душевною любов’ю до кіноактрис, естрадних співаків і телезірок.
Паула все вбирає в себе, але нічого не перетравлює. Вона схожа на губку, що її жодного разу не викручували. На губку, перенасичену вологою. Усе надлишкове стікає з неї лише випадком. Як же їй удасться чогось навчитися?
Зрозуміло, тільки наробивши помилок.
На них-бо вчаться.
І Бріґітту верне від Гайнца!
І Бріґітту верне від Гайнца і від його гладкого білого тіла, тіла електрика, що теж зветься Гайнцом.
Хай там як, а вона знову радіє, так радіє, страшенно радіє, що він у неї є, адже він — її майбутнє.
А у вас є майбутнє? Складіть ціле речення: моє майбутнє зветься Еді. І всі свої почуття Бріґітта повинні відтворювати самотужки, лише силою власних м’язів. Без жодних технічних пристосувань.
Чи варто дивуватися, що це понад її силу!
Гайнц використовує силу своїх м’язів, аби забезпечити собі професію. У Гайнца є і голова на плечах, і це, звісно, сприяє успіху.
Бріґітта не покладається на свої м’язи, вони не забезпечать їй професію, Бріґітті до снаги тільки кохання.
Якось у гості заходить заміжня сестра Гайнца з немовлям і з трохи старшою дитиною. Бріґітта ганяє туди-сюди, насилу тримаючи горнята, тарілки й пироги.
Гайнцова мати радо сховала б Бріґітту куди-небудь. Може, за квітники з гортензіями? Бо ж Бріґітта лише сидить за тим конвеєром і шиє бюстгальтери, по сорока штук за зміну, це мінімальна норма при відрядній оплаті.
Бріґітта хоче кров з носа бути разом з усіма, своє майбутнє їй кортить так міцно зв’язати із сьогоденням, аби майбутнє в неї більше ніхто з рук не вирвав.
Гайнцова мати, за натурою жінка м’яка, бачить майбутнє для сина тільки в ньому самому, в Гайнцові, і в його власному будиночку на одну родину, на який він може стягтися зі своїх, зароблених, грошей, а відтак подарує мамі, татові й не в останню чергу самому собі. Так, хоче і зробить. Гайнцова мама ясно бачить усе це перед собою, мов якусь fata morgana, терпляче майбутнє, що стільки всього вже винесло, ще перш ніж воно наступить, майбутнє, на горбі якого вже розвалився затишний будиночок. Ех, діти, все буде пучком! Для Бріґітти мати там не знаходить містечка, ніде, навіть на кухні.
Бріґіттине містечко — конвеєр, конвеєр і ще раз конвеєр, на ньому збирається мереживо для бюстгальтерів, поролон, нейлонова стрічка, і кращий будиночок для Бріґітти — її робота, адже вона вивчилася на швачку.
Спочатку треба знайти собі закласти якусь крамницю, на що піде сила-силенна грошей, на що піде сила-силенна заощаджень водія-дальнобійника. Багато років тому, ще до того як Гайнцова мати вийшла за водія-дальнобійника, навіть ще раніше, до того, як вона стала матір’ю майбутнього підприємця, вона теж була ні до ладу ні до прикладу. То про це становище вона знає не з чуток.
У кожному разі нині вона вже похилого віку й поза грою. Батько ще в грі, він став водієм-дальнобійником. Із хребцями, щоправда, щось негаразд, але тато ще може підняти сина й посадити до себе на плечі, він може посадити його в сідло і так пустити у ділове життя. Гайнцова ненька пхає Бріґітту під кавовий столик, заштовхує її у мисник. У Бріґітти відбирають усе! Пиріг, що вона принесла з кухні, збиті вершки, цукорницю й кавник. Бріґітті не дозволяють допомагати матері.
На стіл накривають Гайнцова матінка особисто, так би мовити, особиста мати, і її заміжня дочка, мати її онуків. За кавою жінки точать язики, згадуючи домашнє господарство й кухонне начиння, і тих, хто забезпечує родину грошима й дітьми.
Чоловіки за кавою говорять про футбол, знову про футбол, про роботу, про гроші й знову про футбол.
Про жінок чоловіки не говорять, однаково вони тут, неподалік, чи згадують їх чи ні.
Гайнцова заміжня сестричка розводиться про те, як буває, коли поряд відчуваєш маленьке спляче дитяче тільце, безпомічний маленький клубочок, це життя, що спочатку визрівало, а тепер нарешті проявилося, цього карапуза. Хай він і малий, проте саме дитина робить жінку жінкою.
Бріґітті теж хотілося б поділитися своїми враженнями. Але ділитися їй нічим.
Гайнцова сестриця розповідає, як треба робити, щоб подарувати коханому чоловікові дитину. Тепер у нього нарешті є крихітка.